ЯК ЗВІРІ ЦАРЯ ОБИРАЛИ

Зібралася якось лісова громада та й стала думати, кого б це їм обрати собі за царя. З першого разу не вдалося. Наступного теж. Вибирали-вибирали – втомилися, аж з ніг попадали! Нічого не виходить! Зібралися ще раз, потім ще раз – не можуть вибрати! Уже розчистили йому широку галявину, вже й зробили трон із старого пенька, а царя все немає. З кого ж справді обирати: Ведмідь – зажерливий, неповороткий; Вовк – жадібний, Лисиця – хитра і брехлива, Заєць – боягузливий, Гадюка – зла і підступна, Сорока – плітуха, Жаба – дурна і безтолкова, Комар – маленький і писклявий. Біда та й годі! Нема кого вибирати! Думали-думали вони, та й надумали: запросять завтра до себе в ліс Дракона, аби був він їм за царя та дбав про всю їхню велику громаду.

Так і зробили. Послали до Дракона гінця, вручили йому запрошення, незадовго прибув і сам Дракон. А він був величезний та зелений, як з вільхи листок. «Справжній цар! – казали звірі. – От тільки корони не вистачає». Зараз же і корону сплели із хмизу і дубового листя. Та з перших же хвилин показав він всім свій гонор. Подивився цар на трон та й каже:

– Що це за гнилий підпалок? Царю потрібен справжній трон і справжній палац! Наказую вам негайно побудувати його!

– Слухаємось! Слухаємось! – загукали звірі.

– Принесіть мені їжі! – сказав Дракон, – а то я уже зголоднів.

Заметушилася громада, взялась готувати цареві пишний стіл. Перший день усі веселились і святкували приїзд Дракона і був тоді великий бенкет, але ж ніхто у лісі не знав, що чим більше Дракон їсть, тим більше хоче ще. Проте це одразу стало видно неозброєним оком. Звірі встали з-за столу майже голодні, зате їх цар не залишив на ньому навіть рісочки – усе прибрав і став вимагав ще. На другий день він їв ще більше, особливо йому сподобався мед і бджолиний нектар, якими завідував Ведмідь та його підлеглі Бджоли.
За три дні був готовий і палац. Тепер біля нього безперестанку чергували постачальники, кулінарні секретарі та слуги. Усі збивалися з ніг, ледве-ледве встигали готувати та підносити цареві наїдки. Мабуть, вони не так уявляли собі нову державну службу, але що поробиш – самі напросилися, а заперечити було неможливо: він же – Дракон…

Згодом у царстві уже стояв цілковитий хаос. Багато звірів втекло в інший ліс, а з Драконом остались одні нахаби і дармоїди. З них-то він і сформував собі надійне оточення: Ведмедя призначив начальником королівського столу, Лисицю – старшою над підлабузниками, Сороку – міністром пліток, Вовка – головним жандармом.

З кожним днем Дракон їв все більше і більше, він наказав пообстригати гілки всім деревам, залишивши тільки стовбури, щоб вони швидко обростали дикими пагонами, які потім можна буде їсти – як у нього на батьківщині. Згодом йому вже стало замало зелені, ягід і меду, тому він наказав кожен день приносити йому вівцю або корову з сусіднього пасовиська. Коли ж пастухи перестали виганяли їх туди і їсти стало нічого, цар зажадав, аби йому на обід подавали всіляку лісну живність: оленів, косуль, кроликів та фазанів. З усім цим вдало справлявся Ведмідь та його помічник Вовк.

А Дракон їв день і ніч, і ніяк не міг наїстися. Він поїв майже всіх їхніх родичів і вони уже стали побоюватися, що одного разу він з`їсть і їх самих. Щодня цар посилав гінців роздобувати йому всілякі ласощі, які було вкрай важко знайти.
І тут стали звірі нишком радитися, що ж його робити далі, адже так продовжуватись аж ніяк не може. Та, на жаль, у них знову нічого не вийшло, пожурились-пожурились, та й розійшлися.

Аж ось про це якось дізнався Комар. Зібрав він товариство та й каже:

– А я знаю, як перемогти Дракона! Я зроблю так, що він назавжди покине наше царство!

– Ти? – здивувалися звірі. – Ти поглянь на себе – та він тебе придушить одним кігтем! Теж нам, обізвався сміливець!

Сміялися звірі, аж за животи бралися, а Комар тільки кружляв та собі посміхався.

– Не вірите? Ну й не треба! Самі переконаєтесь. Потім ще дякувати будете!

– Ну гаразд, що ти там придумав! – погодились вони.

– Про це ви дізнаєтесь потім. А зараз треба робити от що. Дракона треба добре

нагодувати, так, як ніколи. Три дні годуйте його, чим тільки можна, а потім – побачите, що буде.

Так і зробили. Годували Дракона три дні і три ночі безперестанку, а самі все чекали, що то задумав Комар. А цар тим часом став величезним, як гора, та таким надутим, наче всередині у нього було ціле море. На третій день цар несподівано скликає звірів і каже:

– Сьогодні ми влаштуємо бенкет на мою честь! Скоро мені буде належати і сусідній ліс, а в недалекому майбутньому і весь світ! Їжу, несіть негайно їжу! Я голодний до смерті!
Принесли м'ясо, вино, березовий сік та іншу поживу. Стали всі їсти й пити, а самі аж тремтять від страху – що ж вони наробили, навіщо занадили чудовисько у свою мирну тиху країну?

– От що я придумав! – сказав цар. – Ви мені принесли вдосталь їжі, але вся вона смертна і одноманітна. Я хотів би спробувати на смак сонце! До того ж, якщо я скуштую небесного світила, я стану безсмертним і сам сяятиму, наче сонце! Отже, ви маєте дістати мені його! Якщо ви цього не зробите, я поїм вас усіх!

Аж тут де-не-де взявся маленьким морочливий Комар. Вилетів на середину та й каже до царя:

– Помиляєтеся, пане! Ви уже ніколи нікого не зможете з`їсти. І царем ви більше не будете. Я скину вас із трону раз і назавжди!

– Ха-ха-ха! – зареготав Дракон. – Тебе – першого намотаю! Тільки свисне!

Аж тут Комар як розігнався… так жалом і пробив Дракону живота… і той здувся. Став він маленькою-маленькою ящіркою з метушливими боязкими очима. Озирнувся навколо себе та й гайда звідти – тільки його й бачили!

Усі звірі веселилися і бенкетували, танцювали і співали пісень. Втікачі почули про радісну звістку і повернули в рідні краї. Комара обрали царем – за першим разом і без суперечок. А випадок із Драконом став їм уроком, аби вони більше ніколи не довіряли свою батьківщину підозрілим незнайомцям, а піклувались про неї власними силами і розумом.