НЕВДАЛИЙ ЯРМАРОК

Жив-був на світі один багатій. Себе страх як любив. Особливо любив купувати собі гарне дороге вбрання і демонструвати його на людях. В його гардеробі було двісті двадцять п’ять костюмів найрізноманітніших кольорів та крою, а також п’ятдесят п’ять пар наймоднішого взуття. Майже не щодня він купував собі новий одяг та все більше журився, що йому нічого надіти. Дорогі лахи швидко набридали, а кравці всюди шили одне і те ж саме. Хотілось одягнути щось незвичайне, таке, чого не було ні в кого.

Якось пішов він на велику ярмарку, ходив-ходив, дивився-дивився, та так і нічого не підібрав. Аж раптом помітив маленького товстого торговця, що продавав всього-на-всього одні штани незрозумілого вицвілого кольору. Одна штанина у них була довша, а друга коротша – майже до пів ноги, штани були вщент обвішані різними іржавими бляшанками, на колінах були дірки, а замість карманів – старі пом`яті латки із якоїсь мішковини…

– Панове! – натхненно викрикував він. – Наймодніші штані! Дуже рідкісна і дорога тканина! Ручна робота! Пане, не проходьте повз! – звернувся купець до чоловіка. – Погляньте, яка краса, яка майстерність, який незвичайний крій!

– І справді! Таких штанів я ще ніколи не бачив! – сказав багатій.

– Атож! Таких штанів у світі існує лише двоє і уявіть – їх власником можете стати саме ви!

– Скільки ж вони коштують? – спитав той.

Торговець поманив його до себе пальцем і щось прошепотів на вухо.

– Ого! Чому ж так дорого? В мене зараз і не знайдеться таких грошей.

– Так товар того вартий! – запевняв дядечко. – А щодо грошей – ви не хвилюйтесь. Якщо будете брати, я почекаю, обіцяю нікому не продавати.

Крутився-крутився чоловік та й каже:

– Таких штанів дійсно ні в кого немає, але чи не за дорого це?

– Ніяк ні, пане! Перший екземпляр продали у десять разів дорожче, порівняно з тим це просто благодать! Поспішайте, можливо, такий шанс трапився вам раз у житті!

– Гаразд! Я візьму їх, але пізніше, коли матиму необхідні кошти. Проте дивіться, не продайте комусь іншому, не підведіть мене!

– Що ви, що ви, голубчику! Як можна! Інтереси покупця в мене завжди на першому місці, тим паче, такого приємного, як ви!

Прийшов багатій додому, а в голові все ті штани стоять! «Чому ж так дорого?» – думає: і грошей шкода, і не купити не можна, бо страх як захотів їх мати! Думав-думав і нарешті зважився: продав свої усі костюми, маєток, кінний двір, ремісничий цех і млин за містом. Зібрав усі гроші і поніс хитрому купцеві, собі ж залишив лише маленьку дерев`яну хатину біля річки, в якій колись жив його бідний батько. «Завтра, – думає, – у короля світський вечір. Мене запросили, аби дати найпочесніший титул, а отже – землю, підданих і – новий маєток. Тому нічого не шкода, аби виглядіти завтра належним чином!»

Прийшов на ринок, коли це його знайомий купець уже біжить йому назустріч та ще краще припрошує:

– Ну як, пане? Будете брати штані? Ви не передумали?

– О ні, ні в якому разі! Ось вам ваші гроші, беріть і майте на здоров`я! А мені, надіюсь вони принесуть удачу, бо завтра я запрошений у королівський палац, тому маю виглядіти як найкраще!

– О, не сумнівайтесь! Усі будуть у захваті від вашого вбрання! Запевняю, ви про це не пошкодуєте!

Ішов чоловік додому і був на сьомому небі від щастя. Ніколи він ще не мав таких модних вишуканих штанів! Із спокійною совістю прийшов у батьківську хату, ліг на старому тапчані, закинув руки за голову і заснув. А вранці прокинувся, як на світ народився: нарешті настав довгожданий день, нарешті можна одіти свої штані, і – прямо в королівський палац, за титулом!

Ішов – землі не чув під ногами… Коли ж це його побачили у палаці! Ой лишенько! Діти стали розбігатися хто куди, жінки зняли вереск, сам король зняв свої окуляри і зміряв його зневажливим поглядом.

– Розбійник! – вигукнув він хвилину по тому. – У палаці розбійник! Хто його впустив? Негайно, негайно схопити!

Миттю в зал понабігали вартові, оточили його з усіх боків і схопили, не давши зробити і кроку.

– Ваша Величносте, це ж я, ваш вірний слуга! Я… – лементів переляканий чоловік, вигукуючи своє ім`я та заслуги перед країною. – Ви мали дати мені сьогодні титул! Титул мали дати!.. Рятуйте! Та що ж це таке?!

– Я його не знаю, – говорив король. – Це розбійник або вуличний злодій! Відведіть його у в’язницю!

– Але за що? За що, Ваша Величносте? – голосив той.

           – За те, що посмів, простолюдин, з`явитися у моєму палаці, та ще в такому вигляді! – відрізав король.

Потримали бідолашного у в’язниці тиждень, та й випустили. Проте позбувся він свого достатку, імені і титулу, а взамін набрався сорому, сміху і балачок. А хитрий торговець урвав з грішми, тільки його й бачили – шукай тепер вітра в полі! Прийшов чоловік до старої хатини, сів на ганку та й журився. А на ньому були знамениті обірвані штани, що коштували ціле багатство…

 

Мораль казки. Надлишок матеріальних благ може зіпсувати естетичних смак людини. Безмірне накопичення багатства призводить до втрати його цінності.

 

Write a comment

Comments: 0