Косили сіно тесть і сват.
В ячмені, як у морі Ів Кусто,
Пройдуть по ручці і по п’ятдесят,
Пройдуть по другій і по сто!
Піт капає і шарудить коса,
По ній скрегоче кам’яний брусок.
Пройдуть по ручці і по п’ятдесят,
Пройдуть по другій і по сто!
Горілка ллється, як стіка роса,
Як курка з виводком тікає в холодок.
Пройдуть по ручці і по п’ятдесят,
Пройдуть по другій і по сто!
Мабуть з десяток ручок потягли
І пару літрів утяли горілки.
І, як валки у полі, полягли,
Як снопики , що просяться на вилка.
Проснувся тесть: все зоряне кругом…
Чумацький шлях на груди опустився.
А місяць, як коса наклепана, серпом
Між зірочками срібно причаївся…
Тесть так розчулився, що сам заговорив
До себе в голос з почуттям вагомим:
«Усе своє життя в колгоспі проробив
І космонавтом став нікому невідомим!»
З сусіднього валка гукає сват
І подає посуду з самогоном:
«У нас ще двісті є, товариш космонавт,
Погасимо реактори, й полинемо додому!»