Детям, школьникам, студентам, родителям, добрым людям
Стояла снігова зима.
На кухні поралась кума.
Вона вареники ліпила,
Пекла і смажила, варила.
Та все сама. Та все сама.
Бо чоловік, ще й когут спав,
Собаку і рушницю взяв.
Та десь подався за село,
Хто зна куди його тягло,
Та з двору він таки пропав.
А в кухні запахи й дими
Перебивали дух зими.
Через сугроби й доріжки
Селянам пахли пиріжки,
То мабуть свято у куми!
Почув святковий запах кум.
Покинув кума ум і сум.
Через город, долавши сніг,
Він до куми на гріх побіг:
У лобі тиск, а в оці струм.
Кума помітила движняк,
На стіл поставила первак,
Варенички і холодці,
Ковбаску, перчик, голубці...
Бо кум поет, а не босяк!
Усілись. В чарці видно дно.
Кума покрутює стегном.
Кум , як Орфей, співав віршами
Кумі губами з пиріжками...
Та тут Сірко "гав" у вікно.
Вернувся з полювання муж.
Кум заривається чимдуж
У вішалку між кожухи.
Кума наярює круги,
Стираючи сліди калюж...
-Ну не повіриш, Муся, ти,
Як переплетені світи! -
Став чоловік розповідати:
Вдалось від вовка утікти
Й телепортацію пізнати...
-Дивлюсь, по полю вовк снує.
Моя рушниця добре бє.
І тільки бах... Світ увірвався,
А я от телепортувався -
З чужих степів в житло своє.
А кум-поет у кожухах,
Забув всі рими у віршах.
І як чихне на всю гостину,
А ще і виваливсь на спину,
І розпластавсь, як збитий птах.
Тут вже мисливець дивуватись:
-От звідки вам, тут, куме, взятись?
У вішалці книжок нема...
Як стовп стоїть німа кума...
А кум-поет став оправлятись:
-Ви, не повірите мені.
Пишу вірша, душа в огні.
І щось як бахне так без толку.
Мабуть це ви стріляли в вовка!
Аж стали ямбики смішні.
Я, вибачаюсь, так злякався,
Що миттю телепортувася.
І от потрапив аж сюди...
Так переплетені світи!
Мабуть Нептун на Марс нарвався.
Кума уже не бачить долу.
Кум кума запросив до столу.
Первак у чарочки розлили
Й Телепортацію обмили.
Й ніхто не згадував крамолу.
Стояла снігова зима!
Сміялась з пиріжком кума.
Мисливець спав у шубі-рибі...
А кум-поет у сніг подибав
Ловити Музу, що дріма.
