СІЛЬ ЖИТТЯ

Зальодило всі річеньки,

Траси замело.

Їдуть, їдуть чумаченьки

З міста у село.

Вітер дує під спідниці,

Сніг за комірці.

Їдуть далі від столиці

Молоді купці.

Крам везуть в далекі села

У глухі світи.

Бізнес справді невеселий –

Інший не знайти.

Треба ж так: в купці подався

Жорик-чоботар.

Весь до нитки розпродався,

Закупив товар.

Не шукач легкої долі

(Траси ж замело!)

Два мішки важкої солі

Потягнув в село.

Історично скромне діло

Сіль возить – не мед!

Шия й спина запотіли,

Але йшов вперед!

Ось село на видноколі

Димно маячить.

Трактор зламаний у полі

У снігу стирчить.

Там он ферма загубилась,

Пар у небо рве…

(Перша група отелилась,

Друга ще живе…)

Люди чорнії, як гори,

Падають в піке

До мішків. Питають Жору:

«Що воно таке?»

«Сіль життя!» – відповідає.

(Єйбо-єйбо сіль!)

І селяни розгрібають,

Міряють на бриль…

За годину розпродався.

(Жорику везе!)

З диким краєм розпрощався

І у центр повзе.

Як бульдозер пробивався

Крізь сніги й степи.

І від щастя, що добрався,

У чопок напивсь!..

В триста баксів горе-Жорі

П’янка обійшлась.

Решта грошей по ці пори

Так і не знайшлась.

Бізнес з солі, наче човен,

Налетів на міль.

Чахне Жорик «солі» повен,

Виганяє хміль…

Розум ще не засолило,

Хоч язик звело:

«Повезу я, - каже, - мило

У глухе село!»

Знову сніг перед очима,

Вітер завива.

Мило пре в село людина –

Гроші здобува…

Так від Києва до Криму

Губляться  в полях

Бізнесмени. Спить над ними

Їх чумацький шлях!