Кінець двадцятого століття
Якесь безглуздя породив:
І екстрасенсів, екзосміття,
І безліч інших ультрадив.
Всі люди розпустили вуха,
У всьому вірять чаклунам.
І я колись когось послухав,
Про це тепер розкажу вам.
Щоб вивести на пальці ваду,
(Така собі, прищем взялась)
Я до ворожки на пораду
Зайшов узнати супермазь.
Вона порадила: «Як місяць
На небі молодий зійде,
То вийди в поле і напісяй
На прищик, він і пропаде!»
Я дочекався молодого,
Як серпик, місяця вночі
Й пішов у поле, щоби свого
Лихого пальця підмочить.
Виходжу в поле. Місяць сяє...
Коли дивлюся я: кума
У полі скаче, присідає,
Неначе старості нема.
Підходжу ближче я, питаю:
«Навіщо гоцалки оці?»
Вона мені відповідає:
«Виводжу з нирок камінці!»
Порадила жеж їй чаклунка
Стрибати в місяць молодий.
Це від печінки і від шлунка,
Й від нирок засіб хоч куди!
«А хто ото нагнувся в поле
Й завмер у сяйві, як герой?»
«Та то ж мій чоловік Микола,
Так він лікує геморой!»
Я засміявся з вади тої,
Й поки Микола лікувавсь,
Я до світанку із кумою
І ультра, й екстра - цілувавсь!
Позводив з себе всякі вади,
Кума здоров’ячком лящить,
А кум Микола з голим задом
У сяйві місяця блищить!
Не чесне ставлення до кума...
Та що я можу поробить,
Коли ворожки вчать не думать,
Й по своєму життя любить...