Вчитель мав невтішну долю,
Не втекти куди ніяк:
Боса жінка, діти голі,
В тестя й тещі переляк;
Не одна, а лиш пів хати,
Протяги, як солов’ї.
Восьмий місяць без зарплати,
Й дуля з маком на паї…
Нерви наче струни грали.
І обличчя, як в мерця…
Лиш одне його втішало:
Виск худого кабанця.
Грався вчитель, як дитина
Квіточками на лугу,
Кабанцеві міряв спину
Вранці, й кантором вагу.
Двоє діток в очі чисто
Заморилися питать:
«Татку, сало будем їсти?»
«Хутко йдіть буквар читать!»
Те читання і пізнання
Не будили інтерес.
Першу літеру, й останню,
Дітки знали лише «С».
Бо на тій сторінці клятій
Бачили вони щодня:
Нагодована, пихата,
Намальована свиня!
«От коли таким же статним
Стане й наш худий кабан,
Продамо, так каже тато,
І наб’єм грошей в карман!
Купимо і шубки, й шапки,
Ботики і ковзани,
Мамці трусики і тапки,
Татку майку і штани!
А ще сала наїмося!
І м’ясця, і шкварочок!
Ой, скоріше була б осінь,
Щоб кабан був як бичок...»
Осінь ось кидає листя.
Кабанець підріс, аж то:
По лінійці аж за двісті,
А по кантору аж сто!!!
Закололи, розібрали,
Сало в палець роздягли.
Трохи родичам роздали.
Щось сусідам рознесли.
Різникам щось перепало.
За машину, за печать,
За терези, за рубало –
Ну за все щось треба ДАТЬ!
Не залишилось нічого
Для сім’ї від кабана.
І сім’я у педагога
Вже без мрії засина...
Вчитель мав невтішну долю,
Та кабан його навчив:
Кинув вчитель учнів, школу
В агро партію вступив.
Агро партія це сила,
Дружня, кріпка, як скала -
Не одну свиню зростила,
З’їла, здала, продала!
І тепер у краще завтра
Вчитель й партія ідуть:
«Сало сила – спорт могила,
І знання – це гиблий путь!»