РЕКВІЄМ ВЧИТЕЛЯМ

Куму жити залишалось пару днів.

І таке він на останнє учудив:

Підманув він кошеня "киси-киси"

І з останніх сил запхав його в труси...

Кошенятко замурчало в темноті,

Десь кусьнуло кума, який вже в путі,

Який вже не відчував і не потів.

І отак із кошенятком і почив.

Рідні бігають і заглядають, всі в сльозах.

Жалко кума, та живий іще в трусах.

Бо в трусах - як Байконур у небо рве,

Враження, що кум ще років двісті проживе!

Та внучок всю куму репутацію підмяв...

"Мамо, а в трусах у дедушки хтось каже мяв".

"Ах, ти гидол! - бабушка сльозила, - от дивак!

Навіть смерть свою і ту зустрів не так!

Весь свій вік на сцені прослужив,

Ще й в останне для нас пьєсу положив!"

Коли йдеш туди в останню путь,

То вже треба й розуму набуть.

Мабуть доля всім, хто сіє сміх,

Що і смерть то водевіль для них...

Поховали кума. А за кілька літ

З кошенятка виріс гарний кіт.

І коли в селі небіжчиків несуть.

Кіт усіх їх провожає в дальню путь.

Коли траурна процесія іде,

Кіт по переду перед хрестом усіх веде. 

Може цьому кіт навчатись не хотів,

Та згадаєм добрим словом вчителів.