ВЕСНЯНЕ ЛІБІДО

Весна каламутить і душу, й природу,

Марудить бажання, кохання й погоду.

В такий нестабільний момент для лібідо

Вован похмелитись шукав у сусіда.

А погріб відкритий, сусіда немає,

В такій перспективі весна наливає.

Спустився Вован у холодні пенати

І став сам собі теплоту наливати.

 

У цей час сусіда до кума зібрався

Закрив погрібник і із двору подався.

А жінка його до свекрухи рванула

І світло загальне в дворі рубонула...

Вована темрява за очі кусала

І лиш з душника пляма світла звисала. 

Наливка, весна і неволя в темниці

Штовхала Вована шманати полиці.

А після в душник очі з вірою звів

І пісню спасіння туди заревів.

 

І місяць на небі, і Галя з косою,

Співались як вихід весною з запою.

Так линула пісня із отвору в люди.

Зібрались зіваки, знялись пересуди.

І баба Лукерка, і баба Параска

Доводили: в міні живе Коля Басков!

Брехня то! Не міг він туди поселитись,

У міні живе може Вінник, чи Вітас!

І то є неправда! Послухайте соло.

У міні, як мінімум Філя Кіркоров...

Продвинуті гуглом клялися до сказу:

у погребі конкурс до європоказу...

 

Вован завивав аж хрипіти узявся.

У холоді й темряві голос зірвася.

А розголос тому пішов по сусідам

Й до кума дійшов, де сусіда обідав.

Сусід напідпитку, спасибі гостині,

Почав виясняти: живе хто у міні?

Приперся додому, взяв довгу ломаку

Й в душник став шугати, пинати співаку:

-Ти хто там узявся із пекла нечиста?

-Якщо я запертий, я граф Монте Крісто!

Ану відкривай цю свою підвалюгу,

Наливка скінчилась в бутелі, дай другу!

 

Усі, хто почув голос графа із міни

Згадали історій лихі видозміни.

Так дійсно літ триста тому в цій місцині

Граф-привид літає, мабуть і по нині.

І мабуть ця мара людей обкрадає,

У погріб забралась й наливку бухає...

Озброїлись люди хто дрином, хто ломом,

Давай випускай із тенети фантома!

 

Не вилізу - скиглив Вован до сусіда,

Як жертва інтриг весняного лібідо.

 

А все ж таки виліз, хоч рачки додому.

І всі дивувалися цьому фантому.

Ну зівісно, він з графом ніколи не знався.

За те у олії як привид скупався.

В темряві на флягу олії наткнувся,

І ось у млинець весняний обернувся...

Приклались до нього і ломом і дрином.

Вовану-млинцю пересмажили спину.

 

Весна, що поробиш, прощання з зимою,

Коли наше сонце пече з перепою.

Бо вижити в зиму за нашим законом

Без тони наливки не вдасться нікому.

А щоб цю наливку на зиму зібрати -

Приходить весна і пора працювати!