Куму жити залишалось пару днів.
І таке він на останнє учудив:
Підманув він кошеня "киси-киси"
І з останніх сил запхав його в труси...
Кошенятко замурчало в темноті,
Десь кусьнуло кума, який вже в путі,
Який вже не відчував і не потів.
І отак із кошенятком і почив.
Рідні бігають і заглядають, всі в сльозах.
Жалко кума, та живий іще в трусах.
Бо в трусах - як Байконур у небо рве,
Враження, що кум ще років двісті проживе!
Та внучок всю куму репутацію підмяв...
"Мамо, а в трусах у дедушки хтось каже мяв".
"Ах, ти гидол! - бабушка сльозила, - от дивак!
Навіть смерть свою і ту зустрів не так!
Весь свій вік на сцені прослужив,
Ще й в останне для нас пьєсу положив!"
Коли йдеш туди в останню путь,
То вже треба й розуму набуть.
Мабуть доля всім, хто сіє сміх,
Що і смерть то водевіль для них...
Поховали кума. А за кілька літ
З кошенятка виріс гарний кіт.
І коли в селі небіжчиків несуть.
Кіт усіх їх провожає в дальню путь.
Коли траурна процесія іде,
Кіт по переду перед хрестом усіх веде.
Може цьому кіт навчатись не хотів,
Та згадаєм добрим словом вчителів.