СПОМИН

Нудилась з вдосвіта поважна літня пара:

Похила бабця і похилий дід.

Життя минає, вже під носом старість

Лишає бульків прагматичний слід.

 

Десь внуки їхні погубилися у місті:

Хтось з них артист, а хто торгаш.

Все менше хочеться до одурі наїстись,

Все згадується більше піонерський марш.

 

А памятаєш, любця люба, як спочатку, 

Згадав минулу юність старикан:

Я на побачення гукав тебе, дівчатком,

Й гатив для цього із-за рогу в барабан.

 

Що кажеш? - бабця витріщила очі.

Гатив у барабан! - прокашляв він.

Який баран? - стара собі скрегоче.

У барабан гатив! У бубон, блін!

 

Ага, дослухалась,узявши мочки  в  пучки: 

Хоч і баран, той так собі й нехай!

Якби гукав на злучку та по людські,

То не була б на старість я  глуха!