Біля річки церква, біля церкви груша.
Триста років груші, а іще жива.
Вітер грушу сушить, час коріння душить,
А весняна річка грушу полива.
Мимо груші літо десь за обрій тане,
Як кульбаби білі плинуть зірочки.
Пам’ятає груша ляхів і османів
І козачі вольні степові полки.
Біля груші панство продавало в рабство
У тяжку неволю душі кріпаків.
Біля церкви прапор піднімався красний,
Випраний у крові наших мужиків.
В грушу кулі клались з кулемета німця.
І осколки бились, від радянських мін.
А вона зосталась жити на одинці,
Щоби дочекатись змін і перемін.
Дочекалась волі, хоч пеклась і терпла,
Дочекалась дихать, попри долі злій.
Та якийсь нахабник з виборчого пекла
Пригвоздив на груші фотообраз свій...
2010р.