Ось у Кізіма два народження на рік:
Одне у сонцепек, друге зимою.
І тягне чарку не одну і не одною -
На те він двічі народився чоловік.
Зима зробила з нього баяниста,
Бо серед льоду звуки в чистоті.
А літо вчило жить його насамоті,
У холодку вживати грам по триста.
Замість одної, в нього дві душі:
Холодна як сніги, й як степ гаряча.
То влітку на городі він як віл херяче,
А взимку музику устромлює в вірші.
А я запутався у тих обоїх днях
Коли насправді наш Кізім родився.
Мабудь щоденно дух у світ вчепився,
Як кожний день народжений в піснях.
Кізіму зичу з дня у день рости,
Талантом і здоровям заробляти,
Себе і Україну прославляти.
І будувати в майбуття мости.