Зарізала козлика баба Федоня.
Сучасним гуманникам очі зірвала!
А козлик у баби молочний, без воні,
Без твердості кістки, без жиру і сала...
Цукерка із м’яса, те м’ясо як солод
Смакує, парує, жується беззубо...
Спасибі Всевишньому! Це вже не голод,
Який у дитинстві обсмоктував губи.
Тоді, як у сні, мати жовта і пухла,
Присохлі повіки як брами стуляє...
В печі, в казанку видно щоку і вухо.
Там ласощі старшим - її немовля є.
Скормила і впала сама попід тином
Без звуку, без стогону в шугу весняну.
Куди вам теперішнім голим «фемінам»
Пізнати те щастя людської нірвани.
Під пишними гаслами пустопорожніх
Поневірянь серед ситого глупства
Бог вам суддя! - Каже баба Федоня
І козлика їсть. Посміхається людству.