КІТ У ФЛОКСАХ

Давив мишвоту кіт рудий,

З щурами вік змагався,

Та от на старість став слабкий

І граціозно вже не потягався.

Як купка мрій звалився в квітнику,

Шалений спогад віями прижмурив.

Чого тільки не малось на віку,

Що потріпало доста шабатуру!

Мурчить собі під ніс пригоду чи роман,

Розшкірив пазурі без зла в квітучі тіні.

Дрімоту муркотить між валер’ян -

Блаженна старість у поважній ліні!

Колись і ми уляжемось в садку...

Упремось в стовбур липки головами,

Згадаємо усе, що стало на віку,

Що відбулося начебто не з нами.

 

Затягнемо пісні про щирий край,

В якому все дісталось від праліта:

І пісня, і душа, і синій небокрай,

І райдуга в сьозах, і час із світла.

Дрімає кіт у флоксах без бажань,

Бо вже нічого від життя собі не просить.

Йому під ніс схилилася герань,

А хвіст гойдають полум’яні флокси.

 

2013р.