Заблудив метелик в бур’янах,
Бо шукав свою чарівну квітку.
Десь повинна була буть вона,
Посеред безумства зелені у літку.
Заблудився і присів спочить
У гущавині зеленої країни,
Яка наче злякано мовчить,
Але плаче з дурману й полину.
Що ж ти мій метелику? Гай-гай!
Не всідайся, а злети у небо.
У країни бур’яни не край.
Лиш у небі квітка є для тебе!
Хай вона не так і чарівна
Вишенькою стиглою сміється.
Так все це, й для тебе є вона,
Бо ніщо з нічого не береться.
То ж бо ти метелик, а не моль.
Моль не відає, що пожирає...
Ти не принц і навіть не король,
Але квітка теж тебе чекає.