МЕТЕЛИК

Заблудив метелик в бур’янах,

Бо шукав свою чарівну квітку.

Десь повинна була буть вона,

Посеред безумства зелені у літку.

 

Заблудився і присів спочить

У гущавині зеленої країни,

Яка  наче злякано мовчить,

Але плаче з дурману й полину.

 

Що ж ти мій метелику? Гай-гай!

Не всідайся, а злети у небо.

У країни бур’яни не край.

Лиш у небі квітка є для тебе!

 

Хай вона не так і чарівна

Вишенькою стиглою сміється.

Так все це, й для тебе є вона,

Бо ніщо з нічого не береться.

 

То ж бо ти метелик, а не моль.

Моль не відає, що пожирає...

Ти не принц і навіть не король,

Але квітка теж тебе чекає.