НЕБОПЛИН ДЛЯ ДУШІ

У час, коли небо малює картини

Перистими хмарами у висоті,

Стою зачарований, наче дитина,

І вгадую літа. Плин днів у житті.

 

Он неба кусінчик, де хмарка, як коник,

І сонечко світить яскраво з гори...

Це літо дитинства, уквітчане льоном

Й ромашками білої світла пори.

 

А там он де хмари пейзаж утворили

Із білих лілей і вітрильних човнів -

Це дні, коли в юності серце скорили

Фантазії перших закоханих снів.

 

На небі малюються друзі і рідні,

І батько, і мама, й казкові гаї...

Від краю до самого обрію видно

Мої помилки й перемоги мої.

 

У небі скраєчку крапцем виглядає

Невгадане щастя. Блакиттю летить.

Коли то було? От і не пам’ятаю.

Але те незвідане досі щемить. 

 

Пером розмальовує хмарами небо

Мої почуття і сплетіння доріг.      

У нім десь є ти (адже як же без тебе?)

Кохання моє, мій політ й оберіг.

 

І що та хвилинка розглянула хмари...

Я очі відвів. Хмари - пара води.

А все що побачив, то лише примари,

Що час на хвилинку в мені розбудив.

 

2013р.