Я втратив час, і розум і терпіння...
В душі обвал, потріскалось каміння.
І серце майже зупинилося навіки,
Бо ти не чуєш серця мого крику.
Чому ж, моє сонце,
Любитись не хочеш...
Мабуть незворушна,
Як темрява ночі?
Твоє тіло духмяне, як свіжоспечений хліб!
Я відкушу шматочок?
Твої очі бездонні, як джерельна глибінь!
Я відіп’ю ковточок?
Слова, як то крила злітають, літають,
А губи шепочуть, а руки торкають.
І музика серця весела й тривожна...
А ти все про зась, все про те, що не можна.
Аж погляду дурно, а подиху душно,
Бо ти незворушна,
Як ніч незворушна.
1993р.