НЕЗВОРУШНА

Я втратив час, і розум і терпіння...

В душі обвал, потріскалось каміння.

І серце майже зупинилося навіки, 

Бо ти не чуєш серця мого крику.

Чому ж, моє сонце,

Любитись не хочеш...

Мабуть незворушна, 

Як темрява ночі?

Твоє тіло духмяне, як свіжоспечений хліб!

Я відкушу шматочок?

Твої очі бездонні, як джерельна глибінь!

Я відіп’ю ковточок?

Слова, як то крила злітають, літають,

А губи шепочуть, а руки торкають.

І музика серця весела й тривожна...

А ти все про зась, все про те, що не можна.

Аж погляду дурно, а подиху душно,

Бо ти незворушна,

Як ніч незворушна.

 

1993р.