ТРІСНИ СКЛО

Так багато людей і красивих, й щасливих,

І спокійних тому, що їх час повінчав.

Вони впевнені, добрі собі й справедливі.

І ніхто їхніх сліз на очах не стрічав.

 

Та мальована посмішка й фарба волосся,

Роль княгинь при дворах і смішних королів,

Заховали підгрунтище суму і простоголосся,

Долю ситих рабів на мотузочках солодощів.

 

Там в душі черваки, що згризають їдучим печінку,

Крає серце злоба підкидного раба.

Все життя у форматі дурного кіновідпочинку

І невидимі сльози чорніші гнилого боба.

 

Дотягнутись рукою від свого до болю чужого

Заважає кіно й театральна блискуча вуаль.

Серед виправдань зла найцінніше - молитва до Бога

І примарний в руці начебто Божий Грааль.

 

Трісни скло, що шарами налипло на очі:

Ти щасливий тому, що не бачиш у друзях себе.

Ти замурзався медом, а вмитися досі не хочеш.

А на мед насідало мухні, яка мучить тебе.

 

Викинь маску косметики й лід словоблуддя,

Є ще в тебе молекули свіжих та древніх чеснот.

Це спочатку, можливо, колеги й сусіди осудять...

Але згодом й самі поскидають хімічний дрес-код.

 

Правила пишуться часом не зовсім розумно,

Бо хтось хоче набути із ними свій авторитет!!!)))(

І пакуються люди у клоунів з блиском і шумно.

Так сміється щасливий мальований автопортрет.

 

2013р.