ДУМА ПРО КАЛАЙДУ

Сидить кобзар із кобзою

В зеленому саду.

Насвистує, набринькує

Оду-роздайбіду.

 

Народ брехнею турканий

У бриль бабло кида.

Давно вже не цікавиться

Про кого та ода...

 

А кобза все наспівує

Правдиво й жартома.

А хто ту кобзу слухає

Той смисли поніма.

 

От був козак безпрограшний,

Хоча і без вусів...

Податки викарбовував,

На тім і облисів.

 

Це все підступна молодість,

Що хоче два крила,

Його із Катериною -

Царицею звела.

 

Не став козак противитись,

Судьба - не перелаз,

Навіки з Катериною

Написаний указ.

 

Життя під Катериною

Це особливий смак.

Та Калайда не згаявся,

Бо праведний козак.

 

Стрибнув із податкової

У владу без грошви,

Додав до безголової

Й своєї голови.

 

А там свистіла шаблями

Безбашенна братва.

Не встиг пригнутись загодя -

Злетіла голова!

 

Утік з адміністрації.

Тихенько в раду гай!

Хай газові кастрації

Розрулює Неграй.

 

Тепер війна із дурками

Наводить іншим жах.

А Калайда відбудеться

На дальніх рубежах.

 

І роль таку виконує:

За миром від біди

Ідуть не до Захарченка,

А йдуть до Калайди.

 

Він радо радить скитникам

У раді як шаман,

Бо є великим вічником -

Козачий отаман...

 

А що не получається,

Стече з гуся вода!

Не тільки для цариці є

У нього калайда!

 

І хай мовчать невірники,

Тихенько кровку ссуть.

У нас запаси розуму

Телята не пасуть.

 

Сидить кобзар із кобзою

В саду оду склада.

В піснях запам’ятається

Великий Калайда.