Майже ранок. Зірка в небі.
Спить подружжя тихо...
За вікном горобчик-хлопчик,
Поряд горобчиха.
-Ти бачила? Ти бачила!
Таке витворяли,
І так, і сяк кохалися,
Не переставали...
Що то люди, а не птахи.
Любові ковтнули
І щасливі, як то діти,
Під ранок поснули.
Я ж тобі по-усілячки
Кублюся і гожу,
Та все щось таки не так...
Зрозуміть не можу.
-А що вже тут розуміти?
Тільки "пурх" і "ців"!
Камасутра ж написана
Для земних ссавців.
Ми пернаті, не примати,
Наша хата - небо!
От коли в польоті піймеш,
Буде те, що треба.
Зірвалися горобчики
У небо ранкове,
Пурх і ців! Ось-ось горобчик
Горобчиху злове...
Та на те любов небесна
Солодка й гірка -
Бо потрапили обоє
В двигун літака...
І трагічно, і епічно,
Й морока пілоту.
А ссавці сьорбнули кави
Й пішли на роботу.
Тим, хто мріє про небесну
Любов на віки:
Ми не птахи! Крім нас в небі
Є ще й літаки.