Вірші то вільна справа,
Що пише індивід -
Він тужиться залишити
В літературі слід.
А в нас, що не поети,
Як правило - божки,
Яким шепоче Муза
У ліжко доріжки.
Віршами розповзлося
Кохання та інтим.
Гріх суто поетичний:
Де, хто і як, і з ким.
І зміст щиро ліричний -
Бордельна словоблудь,
То можна аж заслухатись,
Як ямби муть плетуть.
Та є одна порада
Закоханим цабе:
В пародії віршовані
Впишіть самі себе!
Себе, як хочте, крайте:
І гостро, і навзнак.
Ви всі, хоч і поети,
Ніхто, ніде, й ніяк...
Тепер в літературі
Ні горя, ні ума:
Немає ні цензури,
Ні цісаря нема!