ХУРА

Татко хрумав холодець,

Ложка мерехтіла.

Мама щось плела гачком.

Доця байку вчила.

 

Байка знама, не проста - 

Лебідь, рак і щука...

І дитина так сумлінно

В голос байку мука.

 

І одне єдине слово

Її розважає:

"Хуру" байкова братва

В сторони тягає.

 

Запитала у матусі:

-Що таке та "хура",

Що її не може здвинуть

Брава клієнтура?

 

Мати кинула гачок,

Петлі погубила:

-Це гарба, що в давнину

З Криму сіль возила.

 

Тато ложку опустив:

-Ні, не угадали!

Це щось менше, бо в гарбу

Воли запрягали.

 

-Ну тоді це, може, віз,

Чи якась ще штука,

Бо як же там запряжеться

Лебідь, або щука?

 

-Та нехай уже і бричка,

Чи рак її здвине?

От навчились морочити

Голову дитини!

 

Хай би рак, а то он лебідь - 

Благородна птиця.

Ач, придумали пернатим

З хурами возиться!

 

Все це кляті байкарі 

І їхні езопи 

Напустили щук і раків

Аж у центр Європи.

 

Із-за них все важча наша

Наука й культура.

І не здвинеться нікуди

З місця віз, чи хура...

 

Так що, доцю, не зубри,

Про хури не думай,

Краще ось плети гачечком,

Чи холодчик хрумай.

 

2020.