Татко хрумав холодець,
Ложка мерехтіла.
Мама щось плела гачком.
Доця байку вчила.
Байка знама, не проста -
Лебідь, рак і щука...
І дитина так сумлінно
В голос байку мука.
І одне єдине слово
Її розважає:
"Хуру" байкова братва
В сторони тягає.
Запитала у матусі:
-Що таке та "хура",
Що її не може здвинуть
Брава клієнтура?
Мати кинула гачок,
Петлі погубила:
-Це гарба, що в давнину
З Криму сіль возила.
Тато ложку опустив:
-Ні, не угадали!
Це щось менше, бо в гарбу
Воли запрягали.
-Ну тоді це, може, віз,
Чи якась ще штука,
Бо як же там запряжеться
Лебідь, або щука?
-Та нехай уже і бричка,
Чи рак її здвине?
От навчились морочити
Голову дитини!
Хай би рак, а то он лебідь -
Благородна птиця.
Ач, придумали пернатим
З хурами возиться!
Все це кляті байкарі
І їхні езопи
Напустили щук і раків
Аж у центр Європи.
Із-за них все важча наша
Наука й культура.
І не здвинеться нікуди
З місця віз, чи хура...
Так що, доцю, не зубри,
Про хури не думай,
Краще ось плети гачечком,
Чи холодчик хрумай.
2020.