СВАТАННЯ В ГРОМАДІ

У набожної Одарки
У дворі запарка:
Розвелося птиці й звіра,
Як у зоопарку.

І собачка, і свинячка,
І гуска, і качка...
А в Одарки одні ж руки
Й у крижах болячка.

Радили їй з молоду -
Іди заміж з хати,
Бо в старості одна будеш
Гнояку кидати.

Не дослухалась. Настала
Тривожна година.
В тренді лише дизайнери
За бульку графина.

Той цвях лупить у лопату
І її зламає;
Той найметься загрібати
І спить за сараєм.

Якщо жінка самотужки
Жить не перестане,
Кожен мужик, що й сімейний,
Дизайнером стане.

Так в громаді склалась думка:
Срочно для Одарки
Знайти треба супружника
Будь-якоїсь марки.

Хоч якогось вуйка - німця,
Турка чи поляка;
Тільки вже не москаля,
Москаль - розбишака.

Будеш його дратувати,

У душу плювати,

Допечеш, то вже й улупить

У святкові шати...

Щоб москаль не лаштувався
Під вуйка ніколи,
Виписали вуйка - негра,
Десь аж із Анголи;

Процідили інтернетом
Марку серед марок...
Голова громади "лічно"
Зустрічав подарок;

Роз’яснив він вуйку Блеку
Куди потрапляє:
-Життя чорних у Одарки
Значення не має!

Не дай Боже їй скривити
Чорну міну в кислу;
Життя чорних у Одарки
Ще й немає смислу!

Не нагадуй в сує їй
Заміж чом не вийшла,
Бо піймаєш коромислом,
А ще луччє дишлом;

Будь уважний, роботящий,
Як Еней, проворний;
Життя чорних у Одарки
Саме є - для чорних!

Блек сміється - зуби білі.
Вижить сподіває.
Пес у буді від радості
Кутки обсцикає...

А в Одарки в хаті лемент
Подругами звівся:
-Ідуть, ідуть, ідуть свати,
У віночок вдінься!

Кому вже там той віночок?
Одцвіли тюльпани;
Чи то грушка, чи вже липка
Не пахнуть медами;

Пестики повідпадали,
Зів’яли тичинки;
В голові один дизайн
У самотній жінки.

Та й для чого? Гляньте ближче,
Кого в хату горне -
Біла свитка, білі зуби,
А все інше - чорне!

Жених видний як стрибає,
Або крутить сальто;
В інший профіль - невидимка
На фоні асфальту!

А подружки: - Ну, що й чорне,
Аби дух козачий.
Бува й біле під ковдрою
Нічого не значить.

А тут бонус: чорт у свитці,
Хоч вдітий, хоч голий;
Пушкін теж у москалів
Майже із Анголи.

Староста узявся сватать:
-Одарочко, доця,
Одірвали тобі мужа,
Як кажуть, від сонця;

Бачимо, живеш одненько,
Портиш людям нерви;
Оженитись в оцих дебрях
Згодні тільки негри!

Ти клади його не скраю,
А спиной до стінки;
І напомацки пізнаєш
П’ятдесят відтінків!

В нього віра бабуїнська,
Він там пастир главний;

Перехрестиш разів пять -

Стане православний.

Зуби в нього не паршиві,
Будуть ще жувати;
Не втече. У нього в джунглях
Нема навіть хати;

А тут в приймах Божа ласка,
На те ти набожна.
Долю з двору, хоч і чорну,
Виганять не можна.

Й засватали. Умовили
Йти заміж Одарку.
Тепер в неї муж начальник
Точно в зоопарку.

Взяв звіринство в свої руки;
Бо вуйко завзятий!
По чорному він навчився,
Усіх матюкати.

То дизайнери подалі
Одарку минають;
Кажуть, вночі бродять зуби
І їх матюкають.

Отак втрутилась громада
У щастя дівоче...
Помагає нам громада.
Може, коли хоче!

Живем браття в колективі,
Спільно Богу раді.
Й не цураймося за щастя
Дякувать громаді.

2021©Юдов