Пт

28

дек

2012

ПРО СТОВП СЕРЕД ПУСТЕЛІ

Притча

 

В одній пустелі жив самотній чоловік. А поряд із його житлом стирчав у небо залізобетонний стовп. Кожен день підходив чоловік до стовпа і запитував:
- Чуєш, чуєш мене, стовп? Чому ти стовп? Якби ти був хоча б деревом, був би корисним. Від дерева падала би тінь і у пустельну спеку можна сховатися у цю тінь.
Але стовп не відповідав чоловікові. Він був просто стовп.
- Не хочеш зі мною говорити? – ображався чоловік. – Тоді я буду тебе поливати водою, щоб ти став деревом.
З тої пори кожен день приходив чоловік до стовпа, поливав його водою і причитав:
- Чуєш, чуєш мене, стовп? Стань деревом!
Багато часу пройшло у пустелі. Може навіть більше, ніж можна було уявити, а чоловік все ходив до стовпа, поливав його водою, благав, щоб стовп став деревом і навіть бився об стовп головою у розпачі від того, що стовп не бажає чути благання.
Одного разу, як завжди, чоловік прийшов до стовпа, налив під нього води, заходився причитати своє і помітив, як крізь залізобетонну твердь стовпа пробивається пагінець живої гілки дерева…
Що могло трапитися із стовпом, можна лише здогадуватися. Чи то насінина завіяна вітром проросла у вологому пісковому ґрунті,  чи просто сталося неймовірне чудо, що трапляється не часто в житті. Через кілька років, там де колись стояв стовп, росло і дарувало свою тінь у спекотні дні розложисте величаве дерево.
Чоловік радів. І хоча на його лобі виріс твердий панцир від того, що стукався головою об стовп,  хоча на руках мозолі були схожі на дерев’яні рукавиці, від того, що носив воду для поливу, наполеглива праця перетворила мрію в життя. Добре було ніжитися в тіні дерева чоловікові. Але…
В тіні дерева, крім людини почали відпочивати інші мешканці пустелі – змії, павуки, жуки, гризуни… Вічний спокій пустелі біля людського житла скінчився. Чоловікові стало не тільки не зручно, а ще й і небезпечно. Мешканці в тіні дерева влаштовували цілі війни між собою і не визнавали право чоловіка на дерево.
- Хіба це я для вас трудився? – говорив чоловік, ховаючись від ядовитих мешканців під пекучим пустельним сонцем.
Тож коли складаєш свої мрії, навіть у пустелі, завжди думай не тільки про себе, що ти один єдиний у світі і що твоя праця принесе лише користь. Перш ніж внести якісь зміни у складений не тобою порядок подій, подумай, чи варто набивати панцир на лобі, щоб отримати те, що було і до тебе…

Оставить комментарий

Комментарии: 0