Вс

30

дек

2012

КАЗКИ ЛІТНЬОГО САДУ


Сад – це також будиночок. Тільки дах цього будиночка – блакитне небо. Стіни цього будиночка – чисте повітря. А підлогою цього будиночка є дбайливо зорана земля.

Живуть в такому будиночку живі істоти – дерева, кущі, трави. Дружньою сім’єю ростуть в саду вишні і груші, яблуні і виноград, смородина і полуниці, також інші рослини. Цілий день їм світить сонечко, а вночі ліхтарики-зорі.Вночі рослини не сплять. Вони розповідають одна одній казки і всілякі історії, щоб веселіше дочекатися ранку...

 

ЗОЛОТА ЧЕРЕШНЯ

Одного разу один злодій закопав у саду під молоденькою Вишнею вкрадене золото. В цей час дерева збиралися спати, накривали своє коріння м’якою ковдрою із листя. Дерева-ж сплять зимою – відсипаються за весь рік! І коли злодій прийшов за золотом, всі дерева стали схожими одне на одне – без плодів і листя. Так і не впізнав злодій місце, де він закопав золото.Навесні дерева почали пробуджуватись. Першою прокинулась Вишня, де був заритий скарб.

-Треба щось зробити, щоб злодію не дісталося вкрадене, - вирішила вона, - адже, коли з’являться плоди та листочки, злодій, певно, впізнає, де скарб.

Зібралася рослинна рада і наймудріший Клен мовив:

-Хай ця Вишня першою відкриває квіти, і тоді сонце розтопить золото, заховане в коріннях...Так і трапилось. Весняне сонце розтопило золото і пофарбувало ним вишеньки. Вони з червоних перетворилися в золоті! А коли прийшов злодій, він навіть і не подумав, що Вишня змінила зовнішність і – стала Черешнею! Він так і не знайшов вкрадене золото. А воно і досі всіх веселить першим смаком гарних, приємних і солодких золотих черешень.

 

БІМ – БОМ

Були собі чотири сливки: Бім, Бом, Бам і Бум. І такі вони були між собою забіяки, тільки те й робили, що штовхались своїми посинілими боками. Всі, хто бачив їхні пустощі, завжди весело посміхались: “Ну й хлопчаки! Ну й клоуни!”

Буму діставалось більше всього, адже він був найменшим. Але вся оця весела штурханина закінчувалася безмежним реготом і глядачів, і учасників. Хлопчаки-сливки від таких затій все синішали і синішали. А одного разу...

Одного разу в саду розквітла червона Троянда. Всі четверо розбишак якось відразу притихли: вони закохались в таку красиву і далеку для них чарівно-квітку. У сливок на щоках з’явились сором’язливі червоненькі зайчики. Вони стали серйозними, і кожен міркував, як же сподобатись отій недоторканій красуні. І в один осінній день відірвались всі четверо від гілочки, і попадали до землі...

Пройшло чимало часу. Ви хочете знати, що трапилось з тими веселими розбишаками? Он вони – стрункі, високі, повні життя і радості ростуть біля тину. А отой найменшенький і є Бум. Росте він і посміхається сонечку, листячком на вітрі похитує. Інколи згадують сливки своє дитинство і ласкаво постукують гілочками один одного. Згадують вони і красуню червону Троянду. Відцвіла красуня, роздарувала свою чарівну красу, стала бабусею.

“Бім – бом, Бім – бом!” – стукають гілочки одна одну і цвітуть рясно-рясно. Дай Боже стільки діточок мати, скільки біленьких квіточок на сливках.

 

ЯБЛУЧКО, У ЯКОГО БУЛО І’МЯ АЧ-ЯКЕ

Серед своїх червонобоких братів, на гілочці Яблуні, було собі яблучко, у якого було ім’я Ач - Яке. Ім’я йому придумав Біб, що мешкав під яблунею. Яблучко було більше інших, красивіше і кругліше... Біб так і промовив:

-Ач, яке!

Яблучко ще більше зашарілось – почервоніло. Щеб-пак! На нього звертають увагу!

-Ач, яке! Ач, яке! – почала кривлятися з нього Муха.

Але яблучко зовсім і не образилося. А навіть навпаки – надувало щічки для важності, відкидало назад чубчик з листочків і зухвало погойдувалось на гілочці.

І ось якось до саду завітала Коза. Вона відразу помітила величезне яблучко і підбігла до дерева.

-Ме-ме-е, - мовила Коза, - Смачне-не-е...

-Не називай мене так, - образилося яблучко, - у мене є ім’я Ач-Яке!

-Стрибни з гілочки, - запропонувала Коза, - тоді і назву тебе за твоїм бажанням.

-Е, ні, спочатку назви, а потім я стрибну, - згодилося яблучко, бо йому дуже кортіло почути іще раз своє ім’я.

-Ач, яке хитре... – тільки-но промовила Коза, а яблучко вже і впало до землі.

-Ач-Яке! – Здивувалась Кізонька і з насолодою з’їла яблучко.

Після того Коза ще довго задивлялася на інші яблучка, що поблискували на Сонечку. Але вони ніяк не хотіли стрибати до неї-Ач, які!.. – підстрибувала Коза, та все марно.

 

МАЛИНОВИЙ ДРАКОН

Давним-давно, коли дерева були маленькі, як кущі, а кущі як трава, з’явився в саду Малиновий Дракон – рослина, яка була страхітливо колючою і надзвичайно невмирущою. Всі боялися Малинового Дракона, бо він своїм зростом тіснив всі інші рослини до землі, а сам панував у саду. І сад почав в’янути. Сад перетворився в ліс малинового кольору.Але одного разу з неба впало насіннячко, і з нього почав рости пагінець.

-Чия це дитина? – запитували рослини одна у одної, - хто її народив?

-Мене народило Небо, - відповів пагінець, - а напуває та годує Земля! Я нічий...

-Сирітка, - співчутливо згодились рослини і почали пропонувати сиротинці подарунки.

-Візьми частинку моєї доброти, - запропонувала Груша.

-Візьми частинку моєї краси, - запропонувала Яблуня.

Теплоту подарувала Вишня, сміливість – Слива, солодкість подарували Суниці та Абрикоси.

-Рости довго, як я! – промовив Горіх.

-Будь високим, як я! – побажала Тополя.

-Будь щедрим, як я! – мовила Акація.

Всі рослини віддали частинку того, що мали, своєму хрещенику.

І пагінець ріс, швидко перетворюючись в міцну і цупку виноградну лозу. Дерева допомагали йому забиратися на свої верхівки, поближче до Сонечка. А потім і самі потягнулись вгору за своїм сміливим хрещеником.

Малиновий Дракон так високо піднятись не міг. Всі перестали боятися його. А виноградна лоза прямо-таки затулила собою Сонце! Малиновий Дракон затаївся, він був ще й лукавим:

-То ж почекаю, коли Виноград щезне із саду, тоді і покажу усім, хто я! – промовив він про себе і перетворився в солодкі ягідки Малини. Тепер він чекає години і, як тільки хто-небудь приходить до саду, він галасує:

-Я солодший, я смачніший за Виноград! Заберіть його із саду!

Але для людей однаково смачне: І Малина, і Виноград.

 

Оставить комментарий

Комментарии: 0