Ср

02

янв

2013

Мандрівіник

 

Коли сидиш в своїй криниці,

То зорі в небі - жароптиці...

Коли піднімешся до хмари -

Розтануть зорі як примари,

Внизу блищатиме столиця!

 

І хочеться помандрувать,

Себе столиці показать:

Живуть же от орли в криниці,

Що мріють мешкать у столиці,

Най там хоча б жебракувать...

 

Спішіть орли на паперть стати,

Й гроша чекати від магната...

Стоп мрія! Геть! Перед усім:

Відвідати потрібно Крим.

Столицю поки не чіпати.

 

Столиця що? Майже Європа.

Їй бридко бачити холопа.

Там всі князі, політикани,

У кожного свої майдани.

А в тебе лиш єдина правда.

 

В Криму народець по простіше

Свій берег моря, своя криша.

А з Криму вже, повір мені,

В столицю можна й на коні!

Якщо татари не пропишуть...

 

Крим зліг, як наче риба-дім,

Серед води мільйони зим.

Там розселилися нахально

Кому не лінь національно,

А кому лінь - і той у нім...

 

Бриньчить Сиваш до поки наш -

Живе у ньому Барабаш.

А там на край Бахчисарай -

Живе у ньому Барабай.

В Криму особенний пейзаж.

 

Якщо на Кримські гори скочиш,

То можна роздивитись Сочі.

А як розвіється туман,

То видно і Біробіджан,

Аби не вилупились очі...

 

Тут у повітрі мрії сплять,

Чумацькі зорі мерехтять.

Палає світло. То маяк?

Не розминутися ніяк.

Аж очі треба затулять...

 

Таки добрався до накала,

Куди палайка завлікала.

Й збентежився: осьо лежить

Кресало. На весь Крим горить.

То мусив підібрать кресало.

 

Кресалом кресь на Крим увесь,

Тут голос на російській "здєсь"...

І вмить переклад, значить "тут".

Язик як кремінь! Хуже - бут!

Й Ума нема, а тумка єсть!  

 

От Як це світло круто діє,

Аж мозок руську розуміє!..

Татарську то же! Всякій "брєд"

Перекладе, як логопед -

Дарма де Крим, а де Росія!...

 

Собі кресало в торбу скрив.

І сам собі заговорив:

Нехай би тут перо світилось,

Понятно, птиця розгубилась.

Ну а кресало хто згубив?

 

Секрети скрізь живуть в Криму -

В кресалах, у вогнях, в диму.

У мовах, фруктах тропікальних.

Крим є інтерн... національний!

Знать би дістанеться кому...

 

І ось від першого секрету -

Кресала, сонячного злету,

Пора дістатись на пісочок

У кліматичний поясочок,

До моря - що душі поета.  

 

Об берег лупляться барашки -

У них гуляють Барабашки.

Біліють чайки, як футболки,

Кричать із ними Балаболки...

Крим одурманює без пляшки.

 

Ото ж бо й є, що не одна

Віками йде за Крим війна.

І разів сім на одну зиму

Міняється начальник Криму...

А новий нову почина!

 

Наш мандрівник космолітичний,

Спостерігав момент привичний:

Мінявся тут якраз начальник

За викрутки ното-реальні.

Складав він ноти політичні...

 

Покару досі не змінили:

Небогу в діжку засмолили.

Й швирнули з берега крутого

У воду до царя морського,

Щоб ноти в морі разом вчили.

 

І тут же, також традиційно,

Новий начальник офіційно

Вступав в посаду у Криму,

А по-російськи ні му-му...

Знав лише суржик міграційний.

 

Ніяк не встоять осторонь...

Вилазь із торби мій вогонь!

Кресало кресь, а з ним оратор

Заговорив, як імператор.

Тут імператора не тронь!

 

"За пользу мнє в войнє в Криму,

На службу я тебя возьму!"

Наказ письнув такий начальник:

"Отдєльний пляж, отдєльний спальнік.

І полний доступ ко всєму".

 

Отак з нікчеми із нікчем

Вмостився перекладачем...

Змінився сан, змінився сон.

Зоря над морем за вікном.

Масандри джерело тече.

 

Хіба так жити сподівалось

Мандрівнику? А таки склалось:

Купають душу моря хвилі,

Співають гімни легкокрилі.

Аби начальство не мінялось!

 

Мандрівнику, повір, не йметься.

Дорога шляхом озоветься.

В душі чи радість, чи біда,

У мандри зве Сковорода.

І таки йти кудись прийдеться.

 

Столиця - серденько держави.

Архів любові віри й слави.

Злітається за сотні гін

Вся ліміта з усіх сторін

Пощупать гетьманські булави.

 

І південь, північ - всякий тут

Облизує столичний бут.

Посольства заходу і сходу

Все теревенять про свободу:

Ya-ya, si-si, yes-yes? Капут!

 

Блищить намилена бруківка.

Пищить у shopi гола дівка.

Столиця сито потребляє

Ресурси - їсть, шумить, гуляє.

Як прірва то, чи чорна дірка.

 

То ж перше, ніж столицю бачить,

Пройтися треба по батрачить.

Сяк-так копієчку робить,

Щоб було що в конверт ложить,

Апостольному місту, значить.

 

А де ще крутяться резерви,

Нехай не тугрики, хоч «єври»?

О! там де Тиса і кордон,

Де близько до Шенгенських зон,

Де гуцули трембічуть нерви!

 

Говерла небом дух приперла

І цідить джерельцями перли.

Із неї видко полонини,

Як мамалижню друть румини,

Як венгри шкуру не додерли

 

Десь років триста, чи то більше.

Та Бог із ними! Вуйкам ліпше

Почути mp-3 трембіти,

У вівців приросту радіти,

Опришків згадуючи лише.

 

На полонині рдіють свині.

Живуть там Мавки лисо-сині.

А десь до заходу на Чоп

Живе якась Мавкововчоп.

Всяк різнобарв’я у місцині.

 

Іду. Іду. Сюди мандрую.

І, що не дивно, парубкую.

Розглядую по сторонам:

Не явиться, бува, жона

Із папороті, руті, туї?

 

Поезію не обирають,

Коли мандрують у цім краї,

Де лють химерні осокори,

Де прірви горе, небо гори,

І очі в плоті зазирають.

 

Горбить, бурлить гірська ріка.

Вода, що бульки молока,

Каміння, буки пір’ям носить.

А хто там моче в річці коси?

Ти ба, Цнотливиця яка!

 

Та як спіймати оту кралю:

Чи Дойну, Ешку, Пруську, Галю?

Вони з природой плодовиті,

На то дівки несамовиті

Щодо супружного мигдалю.

 

Як зачарована пошесть:

Опа - нема, опа на - єсть!

То моче коси, то не моче...

І що то тим сказати хоче?

Цнотлива, от хоч перехресть.

 

Туди, куди поближче Рахів,

Живе у лісі Мавкамахів,

А там, куди поближче Хуст,

Живе собі Мавкамахруст.

Родина закарпатських жахів.

 

Хоч мають пики як плющала -

Не блимають що фотоспалах!

А тут опа... і опа на...

Ну точно це моя жона.

Спіймати б тільки йно удало.

 

Мандрівнику таки прийшлось

Зловити дівку на "авось".

Це торбочка така є друзі,

Колись ще зроблена в Союзі,

Харчі в ній блимали "наскрозь".

 

"Авось" як пастку розіклав

Й Цнотливицю зафіксував.

Тепер їй нікуди діватись.

Лишилось тільки спілкуватись.

Відверто вже пропонував:

 

"Кидай, красуне, ліс і плай.

У Крим зі мною разом гай.

Це ж не кудись на Колиму.

У мене дача є в Криму,

А не смерековий сарай...

 

Сніданок Херес білий нудний,

Обід Мускатний препаскудний -

Без тебе Любка і вино

В Криму не грає вже давно.

Люблю на смерть. Клянусь прилюдно."

 

Цнотливиця блищить раденька.

В "авосі" сплуталась цупкенько:

"Би був би пан, а так, пробач,

У москалів перекладач...

Я патріотка, а не бзденька.

 

Мої Карпати то є мати,

На море їх не поміняти!

Хай буду вік Мавкамамзель

Та не віддамся у "пастєль",

У ліжку буду помирати!"

 

Як факт отримати жорстоку

Відмову кралі з її боку

Мандрівнику най довелось.

Порожню потягнув "авось"

У путь, куди малює око.

 

Та не пустим з Говерли зліз.

З собою взяв патріотизм.

Здарила дівка на доріжку,

Що краще помирати в ліжку,

Й не будувати комунізм!

 

З патріотизмом в Крим подався.

Там знов начальник помінявся...

Бо той, що руської не знав,

Якийсь непотріб підписав.

Скандаль аж до Москви піднявся.

 

Аж у Стамбулі чувся свист:

"Явісь, явісь, явісь лінгвіст!"

Дарма. Начальника зловили,

Як завше, в діжку засмолили.

Хай свисне в мул аквалангіст.

 

А новий, ставши у руля,

Так ненавидів москаля,

Що забував на якій мові

Паскудить стяги малинові

І зірку красного Кремля.

 

Паскудив все підряд невдаха:

Ісуса, Крішну і Аллаха...

Не знав патріотизму суть,

Що ліжко тільки не паскудь

І з ліжка правильно підмахуй.

 

По новому нова мітла

Всі привілеї вщент змела.

Мандрівнику лишилась тільки

Весела дірка від цідилки.

І в путь дорога повела.

 

В столиці мутить батько - Цар.

Усім казкар, кобзар і star.

Тримає гостро вуха й беньки.

Хоча на голову слабенький,

Розвив амбіції до хмар!

 

Він має даунське паскудство

З претензієй до всього людства:

Чого не Цар всія Європи?

То ж варить, варвар, у окропі

Ріденькі зерна вільнодумства.

 

Музиків варить в молоці,

Поетів рве на папірці,

Художників в снігу валяє,

А репортерів псам кидає.

Усім митцям знайшов кінці.

 

Така політика бридка,

Що не достатньо молока.

Зимою не хватає снігу,

Собакам кортів для розбігу.

То Цар податки висіка.

 

Чого ж тоді в столицю лізти,

Коли нема і вдома їсти?

Щоб був енергії запас,

Потрібно спершу на Донбас -

Там на откатиках зависти.

 

Там чорні діри типу нори

Там терикони типу гори.

Ку-ку у прірву, а відтуда

Вилазить в чорній касці чудо.

-Привєт Ахмет! І він: -Привєт!

 

Бурчить розкопаний Донбас -

Живе у ньому Барабас!

Там десь у шахтах Краснодону

Персей зарив змію Горгону,

А сам сховався за Кавказ.

 

Місцина тут оригінальна.

Куди не стань діра-копальня.

Тут провалитися нівроку

Аж до землі з другого боку!

Або заритись натурально.

 

Та зариватися не став.

Стрибнув у яму і пропав.

А вистрибнув через діру

Аж у південному Перу,

Де Тітікака типу став...

 

Он де для чого шахти й нори:

Щоб діставатись у офшори!

Бабла нагріб якийсь вагон,

У дірку стриб - і за кордон,

Хай пошукають прокурори.

 

А в кого ніц грошей ні грама,

Офшор - пустеля Атакама.

Отак прийшлось мандрівнику

В пісках волать своє ку-ку -

В 3D форматі панорама!

 

Але то є до крику хист

І досвід (як не як лінгвіст),

Волав, що аж пісок на зуби...

Коли диви: з шиншили шубу

Згубив якийсь античихрист.

 

Вдягнувся - аж змінився фейс!

Кортить уже в зворотний рейс.

Шукає як прошпилить глобус,

Чи віднайти якийсь автобус.

Де ти сховався полтергейст?

 

А ось де він: ота шиншила

Від древніх інків має крила.

Прощайте дикі ігуаси,

Я знов вертаю до Донбасу,

Якщо моль шубу не побила.

 

Несли се крила наче кулі

Аж із південної півкулі

У Лисичанськ, відьмів колиску.

Живуть у ньому Лисолиски

І інші шахтові дівулі.

 

А он і Горлівка горлить.

Живе у ній Горилосидь.

А там де штольні й Антрацит,

Горлить іще Горилоцид.

Донбас так "цидами" й димить.

 

Та мандрівник тепер в шиншилі.

І хоч затерся (кузов в милі),

Пора в столицю зашиватись,

На люди світські показатись,

Байдуже, що не на кобилі...

 

Столиця жар усім на скроні!

Немає кізі, каки, воні.

Та тим відлякує столиця-

На кожнім кроці шибениця.

Й шипить, як гуси у загоні.

 

Перстом для тайного приказу

Був гетьман Дупка - як зараза!

Де тільки що підслуха, гад,

Біжить шипіти на доклад,

А звідти з писаним указом.

 

І не приходиться чекать,

Кого ловить, четвертувать,

Кого у вулик посадити,

Кого засмажити, зварити,

Кого, пробачте, люструвать...

 

Де он столиця, де Алупка -

Між ними всюдисущий Дупка,

Що й демократи в Генсельках

Роти тримають на замках,

Би не чіпала м’ясорубка.

 

Одначе, день на день не схожий.

Гукають Дупку в царське ложе...

Лиш Цар відкрив спросоння очі,

Зрання попити кровки хоче:

"Шипи, що гоже, що не гоже?!"

 

"Казав палач, що ти шмаркач.

Цураїся прогресу, ач...

З Парижу ввезли гільйотину -

Вона згнила наполовину

І гідна лише, як товкач."

 

"Не зашипи, бач, палача,

Бо ще задасть десь стрибача.

Шукай потім у полі кулі,

Чи у Москві, чи у Стамбулі...

Даруй йому козу з плеча!"

 

"А ще мірошник розказав,

Арап дві оди написав..."

"За оди кинь його у води!

Хай мутить там мізки народу.

Й два рази щоби не спливав."

 

"А ще ось трапилось не звичне:

Зібрався форум політичний...

Із Лондона приїхав Лорд

З Італії святий ескорт,

У всіх броня дипломатична.

 

Щось белькотять, як німина,

Мабуть у зародку війна.

На москалів чогось сичать.

Бомонд без перекладача

Не розуміє ні хрена...

 

Їм конче зміст перетлумач,

А зник кудись перекладач.

Казали: взяв мотузку й мило,

А фактом жаба задавила,

Чи прилупив футбольний м’яч."

 

"Ну а ти Дупка, а чи хто,

Чи член парламенту в пальто?

Шукай, се значить кадру, треба.

Переверни і землю й небо,

Бо зріжу функції! А то!"

 

То ж Дупка від Царя виходить

І довідки на все наводить:

І що є що, і де, чому...

І хто начальник у Криму,

Чи нотами не воловодить...

 

І на те Дупці циркуляр:

Жив у Криму якийсь фігляр

"На полном гособєспеченьі

Словно варєнік у вареньі..."

І всякий фільтрував базар.

 

Перечитавши все, за сим

Цареві нашипів про Крим.

Прогнувши манічку свою,

Шепнув, як водиться, Царю,

А той поплутав Крим і Рим.

 

Іздав Указ, ба, не фігня:

В Криму знов штати поміняв.

Когось ізнову засмолили,

На його місце посадили

Святого Папу цього ж дня!

 

А ще лінгвіста дать сюди!

Піймай, й на очі приведи!

Негоже від Царя ховати

Логопедичні агрегати...

Де хочеш вийми й поклади!

 

Столиця - мати, мама мія,

Козявок ситих пандемія!

Перед столицею предстало

З шиншили шуба і кресало,

І мандрівник (з ним його шия)...

 

Зайшов десь з кутових воріт

Як тінь орла в великий світ.

Роззявив подив навіть Дупка:

"Диви яка на ньому шубка,

Хоч і не гей, і не бандит..."

 

Цар в очі кинув зразу: "Знач,

Це ти мастак перекладач?

Ти Бабель, Бебель, а чи Бобиль?

Чи Гугол? може Гогиль-Могиль?

Я назви плутаю, пробач...

 

Наказую! Моє веління:

Перекладать до посиніння!

Не то зварю, собакам кину,

Чи розпакую гільйотину -

Прогрес нового покоління."

 

Мандрівнику куди діватись?

Попав в столицю як за грати!

На службу костолому став,

Який шиншилу відібрав,

Щоби не зміг куди тікати.

 

Та навіть цього було мало.

Паскудний Дупка вкрав кресало...

Гнітить розбещений царизм.

Лишився лиш патріотизм,

Що дівка з Тиси дарувала.

 

Патріотизм, що хрест до неба,

В столиці жодному не треба.

Крути його тудам-сюдам,

На хліб намаж, а він фіг вам

Потрібний так, як дурню кеба.

 

Став справно ляп перекладать.

Та смислів вже не упіймать.

Так без завітного кресала

Тлумачить тямка перестала...

Не взнати де там мати-мать...

 

Від нього всі крутили морди,

Навіть мальовані бігборди...

І лише москалі його

Сприймали наче за свого.

Мабуть за запахи із торби.

 

А що то в тебе в торбі є?

Пита посол із ПаРаЄ.

Там був один шматочок сала

І той столиця відібрала.

Чуже ковтнула, як своє.

 

Обмацав торбу. Тра-та-та!

Пуста, що з чистого листа...

Ну як столицю тут покинуть?

Лишається одне - загинуть,

Істліть, що знятий із христа.

 

У розпачі тужавих днів

Наш мандрівник щодня марнів.

Перекладав всілякі глюки,

Трусилися і ноги, й руки,

І точно, наче пуп, синів...

 

Нема майнути десь в Одесу,

Бо бач, розкрадені колеса.

Верховний Гогиль-Могиль-Кобиль,

Радоактивний, як Чорнобиль,

Припнув думки до чемергесу...

 

Столиця стала, як темниця.

І хочеться назад в криницю...

Забуть доріг веселі барви...

Чи може кинутись у Лавру -

Ченцями зчовгану каплицю?

 

Пішов до Лаври. Ладан всюди.

Там всі попи. Всі Божі люди.

Всі молять Господа до здиху,

Щоби відвів паскудне лихо,

Яке вмостилося на груди...

 

А як відводити, коли

Паскудство в святість возвели?

Коли на семеро людей -

Всі десять істих паскудей,

Ба, світ до ручки довели...

 

Як чемергесику напився,

В мить у гробницю провалився.

Нема на світі більш столиць,

Що мають скопище гробниць.

І там в гробницях загубився.

 

Шипів і Цар, шипів і Дупка -

Пропав лінгвіст! Лишилась шубка...

А може, ну його судить,

Хай ліпше в лаврах печерить,

Там де костей могуча купка.

 

Кістки розкидані біліли,

Таємним сном торохкотіли.

Це все, що можна було стріти

Від історичної еліти.

Царі культурні тут почили.

 

Маслак монгола Чінгізхана,

Ребро Хмельницького Богдана,

Зуб Ольги, Ігоря хребці...

Тай багатьох святих гарці

Світились маревом дурману.

 

Була тут лобна кістка Бруно

І поперек Маодзидуна,

Гомілка грецького Сократа

І три фаланги Арафата...

Весь цвіт костей сюди присунув!

 

Така собі кістяча Рада

Зійшлася, щоб судити владу:

"До пір буде дурак царити

Й топтатись по костям еліти?

Тирана геть! До стінки гада!"

 

Великий сонце Володимир

Суглобом вліз у інший вимір.

Ще й там він вимагав догану -

"Царизму геть! І смерть тирану!"

Костями на весь Київ гримів.

 

Так мандрівник усе це бачив

І, як лінгвіст, перетлумачив:

Нема для влади перепону,

Бо пише кум її закони!

А Дупка кум Цареві наче!

 

В столиці всі перекумались.

Аж під хрестом зобов’язались

Кум куму руки підкладати,

Щоб жив царизм, щоб царювати,

Щоб у меду куми купались.

 

Куди не плюнь, відвертий глум:

В столиці кум й кум куму кум!

Лиш поділились фігурально

На братства прямо радикальні...

За кількістю в кишенях сум.

 

І кожне політичне братство

Пропихує своє на царство.

Так і тримається царизм,

Бо християнський кумунізм

Дозволив владі таке бл...ство.

 

А ти всього лише мандруєш!

Щось трохи бачиш, трохи чуєш.

Та ти не кум і не журись.

Тобі столиця й царство - скрізь!

Якщо в теплі перезимуєш...

 

Так виліз мудрим із гробниць

В столицю плеканих сідниць.

Тихенько скромним причаївся,

Ковиль, ковиль - і розчинився

Серед мільйонів глупих лиць.

 

2012р.

 

 

Оставить комментарий

Комментарии: 0