У світі є чудес багато:
Гольфстрім, і Альпи, і Карпати,
Бермуди, Фуджі, Ігуасу,
І Тітікака, і Саргаси,
Гаваї, Кіпр, і Юон –
Земля для всіх чарівний сон!
То ж вчителю, під час уроку,
Всі ці дива приспали око…
Він учням самостійну дав,
А сам, географ, задрімав.
Проспав, мабуть, хвилину-другу,
Але у сні злетів над Бугом.
Неначе крила є в людини
Полинув у чужі країни.
Він полетів над океаном
Шляхами Кука й Магеллана.
Так сон учителю наснився:
Він десь, у чомусь опинився!
А в снах завжди, як правда гола,
Всім педагогам сниться школа.
Дзвінок, урок – прижились в гени!
Там клас… Сидять аборигени
І мучать літеру одну:
Чи «бу», чи «му», а може «гну»?
А він, святий, безгрішний Лама
Навчає учнів слова «мама».
Вони ж, як парості бамбука,
Періщать очі, як на Кука,
Й очима вчителя їдять…
І знають тільки слово «мать»!
Учитель, наче Римський Папа,
Привчає: «руки, а не лапи!
Людське обличчя, а не рожа!»
Але привчить святе не може,
Бо щільно в’їлася в натуру
Аборигенівська культура…
Болить учителю єдине:
Дай Боже це чужа країна!
Проснувся він. У класі тиша.
Всі учні самостійну пишуть.
Крізь чисті шибки світлі тіні
Кидає сонечко на стіни.
Учитель до вікна підвівся
І на годинник подивився:
«Дрімав хвилини дві мабуть,
А міг на все життя заснуть!»