Кум з кумою рахували поросят:
Десять, двадцять, тридцять, сорок, п’ятдесят...
Рахували льошок і кнурів
Та не в себе – у сусіда удворі.
Кума заздрість задавила і жере:
«Ти диви яке хазяйство, як живе!!!
Може й ми собі хазяйство заведем
Й коло нього поратись будем?»
А куму не заздрість їла, а чорти:
«І ні я не буду поратись, ні ти!
Краще спалимо давай йому комору
І усе потягнеться до нас, до двору...»