У тундрі, в вічній мерзлоті
Кістки учені розкопали,
Чиї кістки вони не знали –
Не схожі на мощі святі…
-Це жаба! – напливло прозріння
Професору усіх наук,
-А може і зелений крук
Замерз в епоху зледеніння!
-А може це свиня тундрійська,
Прабабка нашої свині, -
Сказав доцент, а потім, - Ні,
Тундрійська дика, наша свійська…
-А може це триногий брил
Із середини мезозою!
У сніг зарився з головою! –
Палеонтолог припустив.
Про знайдені таємні кості
Ідеї вчені розглядали.
Кістки, як карти, розкладали.
А все було банально просто:
Щоб вижить за полярним колом,
Голодні чукчі батька з’їли,
А рештки в мерзлоті зарили…
Й не признаються, бо їм сором…
От ми не чукчі, але лише
Інколи скрутно нам буває,
Ми теж кого-небуть з’їдаєм,
Хто нам найближчий, й найслабкіший.