СТЕПАНОВА КОБИЛА

Фермерував Степан красиво:

Поля горохом засівав.

Кобилу давню і брикливу

В борінках ржавих затягав.

«Джондіри» тихо, міражами

Косили, сіяли і жали,

Ну, а Степанова кобила

Як трактор в полі гуркотіла:

«Горох-торох, горох-торох...»

І урожай в Степана здох!

Нема ні зернятка, ні сіна,

Лиш на кобилі сохне піна.

А знов весна, та сіять треба.

«Давай зерна!» - блага земля.

«Посій зерно!» - благає небо,

А грошей в фермера нема.

Селянська заздрість груди давить...

Степан цигарку закрутив,

Намазав пензликом об’яву

І на аптеці почепив.

Сльоза фронтально пробивала

Усіх, хто те читав письмо:

«Селяни! Жити важко стало!

Міняю жінку на зерно!»

Сусід розчулився. Від жалю

Приніс дві пригорщі зерна.

І до Степана: «Мало, знаю,

Та треба жінка на два дня.»

А брат? Той взагалі від себе

Приніс зерна ледь не кіло

І каже: «Жінка вся не треба,

Мені лиш місце... де сідло!»

Як там не є, а міражами

«Джондіри» сіяли і жали.

Ну, а Степанова кобила

Реально знову гуркотіла!