УЧИТЕЛЬ І КАБАН

Вчитель мав невтішну долю,

Не втекти куди ніяк:

Боса жінка, діти голі,

В тестя й тещі переляк;

Не одна, а лиш пів хати,

Протяги, як солов’ї.

Восьмий місяць без зарплати,

Й дуля з маком на паї…

Нерви наче струни грали.

І обличчя, як в мерця…

Лиш одне його втішало:

Виск худого кабанця.

Грався вчитель, як дитина

Квіточками на лугу,

Кабанцеві міряв спину

Вранці, й кантором вагу.

Двоє діток в очі чисто

Заморилися питать:

«Татку, сало будем їсти?»

«Хутко йдіть буквар читать!»

Те читання і пізнання

Не будили інтерес.

Першу літеру, й останню,

Дітки знали лише «С».

Бо на тій сторінці клятій

Бачили вони щодня:

Нагодована, пихата,

Намальована свиня!

«От коли таким же статним

Стане й наш худий кабан,

Продамо, так каже тато,

І наб’єм грошей в карман!

Купимо і шубки, й шапки,

Ботики і ковзани,

Мамці трусики і тапки,

Татку майку і штани!

А ще сала наїмося!

І м’ясця, і шкварочок!

Ой, скоріше була б осінь,

Щоб кабан був як бичок...»

Осінь ось кидає листя.

Кабанець підріс, аж то:

По лінійці аж за двісті,

А по кантору аж сто!!!

Закололи, розібрали,

Сало в палець роздягли.

Трохи родичам роздали.

Щось сусідам рознесли.

Різникам щось перепало.

За машину, за печать,

За терези, за рубало –

Ну за все щось треба ДАТЬ!

Не залишилось нічого

Для сім’ї від кабана.

І сім’я у педагога

Вже без мрії засина...

Вчитель мав невтішну долю,

Та кабан його навчив:

Кинув вчитель учнів, школу

В агро партію вступив.

Агро партія це  сила,

Дружня, кріпка, як скала - 

Не одну свиню зростила,

З’їла, здала, продала!

І тепер у краще завтра

Вчитель й партія ідуть:

«Сало сила – спорт могила,

І знання – це гиблий путь!»