ЗАМОВЛЕННЯ ПАМ’ЯТНИКА

Прийшов дядько до скульптора: - Є у мене гроші,

Хочу пам’ятник зваяти про свої калоші.

З ними так ми нажилися, стільки находились.

І в гноюці, і в грязюці, як дзиґи крутились! 

Вони в мене так трудились від ранку до ранку,

Тепер лежать непотрібні старіють на ганку. 

Скульптор бороду почухав: -Можна ізваяти,

Тільки який ви хотіли б із них вигляд мати?

-О! Щоб були як козачі чоботи з підбором,

Носки гострі, як в султана, наче трошки вгору.

Щоби були на них шпори такі, як в гусара…

І блистіли, наче бляха, як у комісара!

Щоби пахли не мазутом, а вином й беконом

І ще й трішечки хранцузьким ВІП-одеколоном…

А на пряжечці ще й напис: «Всім героям слава!

Хай живе і процвітає свобода і право!»

Скульптор гроші перемацав і дядька питає:

-Може краще на ці гроші Вас я ізваяю?

-Що ж скажу я… Мудра думка. Ідея  хороша.

І мене туди ж зваляйте. Зверху. У калоші!