Доживає віку баба - столітня Графина.
Геть не думає про ладан, хоч підлогу слине.
Каже: в пекло я не хочу, не хочу до раю,
Поки меду в світі ціму ще й ложкою взнаю.
Бо тужили кисло-гірко в Сталінську епоху.
При застої "хрєн" ложили на життя потроху.
Потім дулись з "ускорєньєм" - кравчучку тягали.
Та й при Кучмі щербет в роті так і не пізнали.
При Ющенку цукор бджолам і трутням скормили.
Як нектарив Янукович, кажуть, і не жили...
То ж без меду в свому роті мертися не буду,
Хай потягнуть із солодким до Божого суду.
І тут раптом помирає столітня скорбота...
Отакої? Що ж наклала на кінець у рота?
Мабуть бабі в її роті аж приторне стало,
Як епоху цукерманів виборці обрали...
Ми тепер всі в шоколаді з Сяну до дурдому,
Навчимося, будьте певні, пижить по-новому!
Обіцянки - павутиння, як солодкі пута,
Змогли таки супер-цукор аж у кров набути.
Ми що порох в світ з’явились, як порох й підемо...
Як би так, щоб щось не злиплось, коли в рот кладемо...