Зустрілися два фермера
Щоб межі ділити,
Що дощами позмивало
За сезон, за літо.
Їхня заздрість із печінки
Камінь в душу грузе:
Не вичислять де й чия
Морква й кукурудза...
А щоби уже на віки
Були межі збиті,
Фермери рішили їх
Відбити в граніті.
Знайшли валун мезозойський,
Що стирчав й не репав.
Але ж треба те принести
На межу із степу.
Один взявся пупа рвати-
Валун піднімати,
Розійшовсь, розперезався...
Удвох треба брати!
Другий теж у камінь вперся
Так одноосібно...
Смик та смик. Не зрушити
Туди де потрібно.
Посмикались по одинці.
Покинули справу.
Валун в степу. Киснуть межі.
Заздрість досі даве.
А фермери по ці пори
Так смурно і ходять,
Один одному свистають,
Чи пальці наводять.
Отак валун мезозойський
В українських душах
Стирчить собі й не репає
Ніц його не зруше.