ПОЕТ І КОМІРНИК

Ловить Музу дні і ночі

Віршомаз завзятий.

Як Пегаса осідлає,

вилітає з хати

 

Й сидить в парку. 

Жовтим листям Музу привлікає…

Комірник підсів до нього.

Поета питає:

 

-На якого біса пишеш

Ти свої куплети?

Яка користь? Вигляд маєш,

Що жертва дієти!

Ось я собі гроші маю

І стабільні дні.

Не пишу, а «сочіняю»

Тільки накладні!

 

-Оце добре, мій колего,

Кожному своє.

Кожен коваль Пегасика

Сам собі кує.

Хтось народиться творити,

Думати, писати.

А хтось шлунок компостити,

Потім – накладати.

Таки треба Музу кинуть

Й не писати вірші –

Стане гумусу в природі

Набагато більше!

 

Та й дивитись на процеси

Потрібно ізнизу…

Як з комори накладна

На свободу лізе!

 

І тоді світ без поетів

Коморою стане -

Скрізь одні комірники

Навіть з обізяни...

Безумовно, так настануть

І стабільні дні,

Бо й кохання мусить бути

Лише в накладній.

 

Якби так світ розвивався

Запертий замком,

То й Бог був би не поетом,

А комірником!