Ловить Музу дні і ночі
Віршомаз завзятий.
Як Пегаса осідлає,
вилітає з хати
Й сидить в парку.
Жовтим листям Музу привлікає…
Комірник підсів до нього.
Поета питає:
-На якого біса пишеш
Ти свої куплети?
Яка користь? Вигляд маєш,
Що жертва дієти!
Ось я собі гроші маю
І стабільні дні.
Не пишу, а «сочіняю»
Тільки накладні!
-Оце добре, мій колего,
Кожному своє.
Кожен коваль Пегасика
Сам собі кує.
Хтось народиться творити,
Думати, писати.
А хтось шлунок компостити,
Потім – накладати.
Таки треба Музу кинуть
Й не писати вірші –
Стане гумусу в природі
Набагато більше!
Та й дивитись на процеси
Потрібно ізнизу…
Як з комори накладна
На свободу лізе!
І тоді світ без поетів
Коморою стане -
Скрізь одні комірники
Навіть з обізяни...
Безумовно, так настануть
І стабільні дні,
Бо й кохання мусить бути
Лише в накладній.
Якби так світ розвивався
Запертий замком,
То й Бог був би не поетом,
А комірником!