СУПЕР-ЦУКЕР

Доживає віку баба - столітня Графина.

Геть не думає про ладан, хоч підлогу слине.

Каже: в пекло я не хочу, не хочу до раю,

Поки меду в світі ціму ще й ложкою взнаю.

Бо тужили кисло-гірко в Сталінську епоху.

При застої "хрєн" ложили на життя потроху.

Потім дулись з "ускорєньєм" - кравчучку тягали.

Та й при Кучмі щербет в роті так і не пізнали.

При Ющенку цукор бджолам і трутням скормили.

Як нектарив Янукович, кажуть, і не жили...

То ж без меду в свому роті мертися не буду,

Хай потягнуть із солодким до Божого суду.

 

І тут раптом помирає столітня скорбота...

Отакої? Що ж наклала на кінець у рота?

Мабуть бабі в її роті аж приторне стало,

Як епоху цукерманів виборці обрали...

 

Ми тепер всі в шоколаді з Сяну до дурдому,

Навчимося, будьте певні, пижить по-новому!

Обіцянки - павутиння, як солодкі пута,

Змогли таки супер-цукор аж у кров набути.

Ми що порох в світ з’явились, як порох й підемо...

Як би так, щоб щось не злиплось, коли в рот кладемо...