Я сонцю радію, що гріє дороги.
Сміється веселка рясна дощова.
В росі по коліна змочилися ноги.
Це я повертаюсь до свого села.
Носило по світу, як пух від тополі.
Прижитись в чужинах душа не змогла.
І знов до безумства я дякую долі
За те, що додому мене привела.
Міста і містечка, багатії села,
Порти і вокзали, авто, літаки,
Ніщо не змарнує у серці оселі,
Закутої в запах вишень й колосків.
Торкаюсь рукою живої краплини,
Яка на околиці з яблук стіка:
Сльоза материнська своєї дитини
Діждалась нарешті, солодка й гірка.
Стрічають кургани омиті і свіжі,
Епохи над ними снують як орли.
Обрієм рідного степу колишуть
Духи дідів в сивині ковили.
Моя батьківщина, якою б ціною,
Замурзаним плачем мене не продай.
Конать, воскресати будемо з тобою,
Моя батьківщина, мій батьківський край.