МОЯ БАТЬКІВЩИНА

Я сонцю радію, що гріє дороги.

Сміється веселка рясна дощова.

В росі по коліна змочилися ноги.

Це я повертаюсь до свого села.

 

Носило по світу, як пух від тополі.

Прижитись в чужинах душа не змогла.

І знов до безумства я дякую долі

За те, що додому мене привела.

 

Міста і містечка, багатії села,

Порти і вокзали, авто, літаки,

Ніщо не змарнує у серці оселі,

Закутої в запах вишень й колосків.

 

Торкаюсь рукою живої краплини,

Яка на околиці з яблук стіка:

Сльоза материнська своєї дитини

Діждалась нарешті, солодка й гірка.  

 

Стрічають кургани омиті і свіжі,

Епохи над ними снують як орли.

Обрієм рідного степу колишуть

Духи дідів в сивині ковили.

 

Моя батьківщина, якою б ціною,

Замурзаним плачем мене не продай.

Конать, воскресати  будемо  з тобою,

Моя батьківщина, мій батьківський край.