ПОВЕРТАЮТЬСЯ ЛЮДИ У ТИШУ

Повертаються люди у тишу.

Відспівали для них соловї...

Відшуміли вітри і гаї, 

І під небом лишається лише

Вічна згадка у часі своїм.

 

Протоптавши цю землю роками

Кожен в тишу себе забира

Без нічого, без зла і добра,

Йде у тишу з пустими руками

Хоч весь вік ними все підбирав!

 

Ось лишили мені після себе,

Мої рідной землі вчителі

Золото здиднів своїх...

Ім же в тиші нічого не треба,

А мені ще біжать по землі.

 

Я те золото злиднів плекаю.

Так дісталось мені задарма:

Іхня доля і їхня сума,

Їхнє зоряне небо без краю,

Іхнє літо і їхня зима...

 

Я крім злиднів нічого не маю...

Бо нічого й не було й у них -

У святих вчителів у моїх,

Що навчали того, що не знаю

В днях заплутаних сотнями лих.

 

Та чи злидні то, як се довкола

Їх наукою квітне земля,

Їхнім словом наповнена мова,

Їхнім подихом дихає  школа,

Їхнім розумом ще живу я.

 

І коли час настане для тиші,

Я також не візьму до покою 

Золото злиднів з собою.

Все добро це на світі залишу

Тим, хто буде навчатися мною.

 

Спіть спокійно натружені люди

Ваша правда світи зігріва,

Ви засіяли щедрі жнива,

Що надією й вірою будуть

Всім, хто ваші шляхи прожива.