Повертаються люди у тишу.
Відспівали для них соловї...
Відшуміли вітри і гаї,
І під небом лишається лише
Вічна згадка у часі своїм.
Протоптавши цю землю роками
Кожен в тишу себе забира
Без нічого, без зла і добра,
Йде у тишу з пустими руками
Хоч весь вік ними все підбирав!
Ось лишили мені після себе,
Мої рідной землі вчителі
Золото здиднів своїх...
Ім же в тиші нічого не треба,
А мені ще біжать по землі.
Я те золото злиднів плекаю.
Так дісталось мені задарма:
Іхня доля і їхня сума,
Їхнє зоряне небо без краю,
Іхнє літо і їхня зима...
Я крім злиднів нічого не маю...
Бо нічого й не було й у них -
У святих вчителів у моїх,
Що навчали того, що не знаю
В днях заплутаних сотнями лих.
Та чи злидні то, як се довкола
Їх наукою квітне земля,
Їхнім словом наповнена мова,
Їхнім подихом дихає школа,
Їхнім розумом ще живу я.
І коли час настане для тиші,
Я також не візьму до покою
Золото злиднів з собою.
Все добро це на світі залишу
Тим, хто буде навчатися мною.
Спіть спокійно натружені люди
Ваша правда світи зігріва,
Ви засіяли щедрі жнива,
Що надією й вірою будуть
Всім, хто ваші шляхи прожива.