ПІСНЯ СТЕПУ

Життя біжить без компасу,

Природними законами.

Роки летять і зіронька 

Залишить небеса.

Та там у небі  вічному

Зірки летять мільйонами.

Мільйонами і падають 

Під ноги, як роса.

У цьому світі дихати,

Кохати і ненавидіть,

Сміятися і плакати

Одну коротку мить,

Аби злетіть під зорями

Туманом, або піснею

І до безумства вічності 

На крилах полетіть.

Між берегами ситими,

Між скелями та плитами

Бурлить, шумить порогами

Південна річка Буг.

І вітер степу бавиться

Деревами і квітами.

І килим з трав і колосу 

Покрив поля і луг.

Діди-кургани зросяться

Ранковими іскринами,

Плететься сонця золото

У ковили косу.

Його проміння носиться

Вогненними перлинами

За обрій засіваючи

Нелякану красу.

Хто не блукав тут з молоду

Країни степу дикого,

Тікаючи, ховаючись

Від долі і біди.

Або лягав під хмарами 

До спокою великого,

Або скрапав кровиною

До бузької води.

Птахи літають парами

Над пагорбами кволими,

Що вічністю зморилися

У степових віках.

Дороги степу дальнії

Їх вольності незнавані

Гукають блудних верстників

Губитися в степах.

Що жде кого у Києві?

Базарні будні клопоти,

Стогнання серця стомлене

Серед чужих пісень?

А може варто босими,

З розпатланими косами

Задихатися зорями...

З кургану, що над річкою,

Стрічати вічний день!

 

2007р.