ЩАСТЯ МОЄ

Я щастя тримав у руці - пташенятко.

Надіявся, що теплотою зігрію,

Обожнював пташку не маючи й гадки,

Що мабуть чогось у житті не умію.

 

Маленьке зростає і рветься у зорі,

Старе покидає й шуга до нового,

Не вірить, що світ не такий вже й прозорий,

У нім чиїсь крила йому ні для чого...

 

Можливо затиснув би пальці до болі,

Щоб щастя моє не дісталось нікому...

Та що ж там його? Отакісінька доля.

Злетить, покружляє й повернеться дому.

 

Та тільки вже руки не будуть тримати

Бодай олівець, який пише нотатки,

І пальці вже будуть не схожі на грати,

Які захищали моє пташенятко.

 

Узбіччя скрекочуть: агов, подивися,

Не кожен і щастя таке собі має...

А я от журюся і буду журитись,

За тим, де те щастя моє пропадає.

 

Що бачить, що чує, 

Як в світі живеться?

У кого чужого і за що ночує,

Бо звісно, додому уже не вернеться.

 

2013р.