Мій дід (хоч це було давно)
Хазяйнував, як міг, щоб жити.
І найцінніше - це зерно,
Вмів на три діжі розділити.
У першу діжу зерна клав
Відбірні, золотисті, путні.
Це щоб посіяти, бо знав,
Все що посієш - це майбутнє!
У другу сипав добре, чисте,
Як мед за кольором, зерно.
Це все для того, щоби їсти -
На хліб, на харч ішло воно!
У третю мусив насипати
Таке, яке зумів мінять -
Чи реманент який придбати,
Чи воза відремонтувать.
Зерно, що з добрим урожаєм
Не уміщалось в діжі ці,
Він продавав: "Тепер, гуляєм -
Онукам купим олівці!"
В наш час зерно не є мірилом
Достатку хатнього. А я
Так думаю, що наша сила:
Наука, праця і знання.
А що є більше - то є мрія!
ЇЇ у діжі не вмістить.
Спасибі діду, що й сьогодні
Навчає нас, як треба жить.
2001 р.