МАМИНЕ ПИТАННЯ

Тисячоліття нових катаклізмів:

Карається душа заперта в розум.

Розбещеність у формі нігілізму...

Черствіє серце, висихає мозок.

 

Нестримний рух погоди липня-січня,

Буденний клопіт чавлять дні і ночі.

На мить питання  мами споконвічне:

-Чи може, сину, їсточки ти хочеш?

 

Безкрила старість зморщена до болю -

Їй би складати скарб у домовину,

Та материнські очі, вірні долі,

Загадують про їжу свому сину...

 

У них не має сумнівів й докору,

Їм не важливий Папа той що в Римі,

Дивились так в черінь голодомору

Й безцінну їжу згадують дитині.

 

І ладні очі синові віддати

Останню краплю маминої сили.

Бо так колись і їй віддала мати

Те, що собі не взяла у могилу.

 

Жирують монстри на паскудні гроші -

Бенкет на тлі безвір’я покоління. 

-Чи може, доню, їсточки ти хочеш?

Питає маму Господа видіння.