ПРО СЕРЦЕ, ЩО УПАЛО У ТАЗІК

ТАКА ЛЮБОВ БУЛА ВАЖКА ДО НЕЇ,

ЩО ЦІЛУ НІЧ, ЯК КАМЕНЯР, ТРУДИВСЯ.

АЖ РАПТОМ РАНОК.Я У ЧАСІ ЗАБЛУДИВСЯ.

ВМИВАТИСЬ ТРЕБА. В ТАЗІК НАХИЛИВСЯ.

І СЕРЦЕ ВИПАЛО У ТАЗІК.

 

Судомить біль, а серце калатає.

Вода хлюпочить краплями у небо.

Та я її аж по цю мить кохаю,

Хоч серця вже нема.Нема й не треба!

 

Дивлюсь на серце на своє, на рідне.

Яке ж воно заморене, гаряче!

Кипить вода,а я кохаю, аж не видно

За паром сліз. Хоча б у тазік плачу.

 

Якби про кожну надривати серце

І рвати пути, що тримають душу,

Земля була б устелена серцями.

Чоловіки були б не люди - просто тушки.

 

Та так воно і є!

Та так воно і буде.

Так-так,так-так, так серденько моє?

УМИВСЯ СЕРЦЕМ. 

ЗНОВ ЗАСУНУВ В ГРУДИ.