Задумався. А може душно стало.
Привидівся життя святий вогонь.
І ось душа інтимно запитала:
Що є кохання в множині безсонь?
У відповідь почувся зверху голос:
Не спиш?.. Замріялась?.. А далі буде що?
Напишеш вірш як дременеш вся гола,
Заради миті пристрасті, в ніщо?
Опишеш тягу низменну до тіла
Словами величі про чисту благодать:
Яка ти пламенна, яка всього хотіла,
Що іншим почуття твої не обійнять...
Знайдуться образи і стислі порівняння
Чарівностей прекрасного буття...
І все це возведеш в майстерність. А кохання?
Що є воно у мареві життя?
Якщо і пишеш щось інтимне і відверте,
І нехтуєш в житті здоровим сном,
Знай, що кохання виміром четвертим
Можливо бачити то ж лише тільки двом...
Якщо одна сама собі таки плекаєш
Інтимну мрію римами вірша,
То не кохання. Тут його немає.
Є лише глупа, здьоргана душа...