Допився чоловік до мрячки
Туманної стабільної в очах.
Стандарт такий: у хату лізе рачки,
Як драний пес на чотирьох ногах...
Лягає мовчки, там де черевики,
Або де віник, швабра і сміття.
Немає вже і форми чоловіка -
Ганчірка, що облизує взуття.
А там в душі у нього всесвіт цілий,
Галактики нездійснених висот.
Хропить, філософ, через стіни, без могили,
З Ейнштейном розмовлятиме от-от...
А всі довкола новину розносять:
До чого п’янка чоловіка довела!
Пропив усе, ба навіть ходить босий.
А більше всіх кричить - хто налива.
Та от назріло в чоловіка просвітління
І мрячка щезла, наче вранішня роса.
Він оприлюднився, і зав’язав з хропінням,
І навіть шевелюру вимив й розчесав.
І тут вже всі спішать оцінку дати:
От бачиш, можеш! За це й випити не гріх!
Тепер вже можна й коньячку піддати...
Хто налива - налляє більше всіх.
Ну що ж ви, люди, якось не стабільні.
Усе вам те не се, і це не сяк.
Ну, пив гамулу - пойло посиніння,
Тож нічого тепер хлептать коньяк!
Хто бачив толк в бодягах і портвейнах,
Хто мрячку слухав, наче анекдот,
Хто майже розмовляв з самим Ейнштейном,
Той коньяком не мурзає дрес-код.
2019р.