Стоять дуби і жолудями стигнуть
В осінню жовто-сіру каламуть.
Стоять дуби, корінням стежку тиснуть.
Чекають коли землю продадуть...
Стоять дуби, як військо на параді,
Вітрам на зло, крізь зими і літа.
А ті дуби, що у Верховній Раді,
Цім не рівня - генетика не та.
Стоять дуби, гілками в небо пруться,
Щоб чорна хмара синь не загребла.
І ці дуби, не ми, не продаються
За обіцянки пенсій і бабла.
Стоять дуби. Чекають часу того,
Коли земля продасться, як і ми.
І їм тоді не лишиться нічого,
Крім стежки, яку тиснуть коріньми.
Крім мовчазного кажана нічного,
Крім погляду бездушної сови,
Крім подиву родини вікового,
Що з нашої могильної трави.
Стоять дуби. І будуть ще стояти.
І сонце їм шмалитиме боки.
І ми будем про доленьку співати.
І вишивати гарно рушники.
2020