Сидить дівка біля ставу
Голову схилила.
Ще й на шию мотузкою
Камінь примудрила.
Тужить, плаче, розшкрібає
До крові коліна:
- Хай дивляться, як страждаю
Я і Україна...
Україна сиротина,
В смітниках страждає.
І у мене теж задуха -
Утопитись маю!
-Не топись, іди додому,
Хай жаба не давить.
-Не піду, підлогу мати
Підмести заставить.
Краще я тут постраждаю,
Серцем поконаю,
Поки мати сама хату
Не попідмітає.
-То ти, доця, ледацюга,
А не господиня?
- Я, як всі тепер, геройка,
Ще й патріотиня!
2021
© В.Юдов