ЦИТЬ
Михайлу Давиденку
Що ти, діду сивочолий,
Зупинився і мовчиш?
Зверху небо, знизу поле,
А одна дорога лиш.
Степ довкола заростає,
Тужавіють бур’янці.
Ти стоїш. Не розмовляєш.
Та й дорога при кінці.
Пилом тягнеться дорога
Від початку до кінця
Комусь куца, комусь довга,
А тобі своя оця...
Ну, скажи щось, сивий діду,
Не мовчи перед людьми:
Де бував? І кого видів?
Що сховав в свої суми?
Може луччє твоє слово
Правди й розуму навчить?
Дід всміхнувся, рушив знову,
І сказав єдине: "Цить!"
Досить в степ галасувати.
Він гукає далі в путь.
Треба йти, а не стояти - бо
Блудні верстники зіб’ють.
©В.Юдов 20.08.2021